Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Економічна система, найбільш близька до командної, уперше була створена в колишньому СРСР. Економічні відносини ґрунтувалися на пануючій суспільній (державній) власності на засоби виробництва, усі природні і матеріальні ресурси. На першому етапі це дозволило за рахунок концентрації виробничих ресурсів і директивного централізованого планового управління господарською діяльністю значною мірою подолати відставання, що існувало тоді, від капіталістичних країн по рівню вживаної техніки, створити конкурентоздатну промисловість, систему освіти і розвинену соціальну сферу. Величезні ресурси вкладалися в розвиток науки, забезпечивши її вихід у багатьох областях на передові світові рубежі, а також культури. Господарська діяльність кожного підприємства була спрямована на виконання дер­жавного директивного плану, який доводився відповідним міністерством. Міністерства ж союзні і республіканські керувались плановими завданнями центрального органу з планування — Держплану СРСР і відповідних республік. Директивний план визначав, що робити, в якій кількості; для кого робити і як робити, а також передбачав необхідні для цього ресурси і їх джерела.

Такий підхід давав добрі результати в періоди, коли основним завданням було забезпечити першочергові потреби громадян в умовах дефіциту більшості благ. Коли ж ситуація по­кращала і потреби населення зросли, часто стали ігноруватися запити й очікування споживачів.

На рішення, що приймалися, часто шкідливо впливав волюнтаризм керівників вищого рівня державного управління і відсутність раціональної періодичності їх ротації. Централізовано призначалися розміри коштів на оплату праці для багатьох категорій працівників. Тому у багатьох з них не було високих матеріальних стимулів до високопродуктивної праці в досягненні високих результатів. Це пригнічувало підприємницьку ініціативу на місцях.

Ціни встановлювалися централізовано. Причому на продукти харчування, комунальні послуги, ліки та інші предмети першої необхідності, товари для дітей молодшого і шкільного віку були дуже низькими, а на предмети розкоші — дуже високими. Низькі ціни на продовольство часто були головною причиною великих черг у магазинах.

Ця економічна система добре себе проявила в роки Другої світової війни, забезпечивши швидке освоєння масового виробництва зброї усіх видів. Танки, літаки вітчизняного виробництва, інші види зброї часто перевершували за своїми технічними характеристиками і технологічністю аналогічні види зброї, що використовувала фашистська Німеччина. У післявоєнний період швидко був відновлений народногосподарський комплекс.

До переваг цієї економічної системи можна віднести такі. Було відсутнє велике розшарування населення за доходами. За короткі терміни була ліквідована неписьменність населення, створена якісна система безкоштовної освіти і медичного обслуговування, а також державного соціального захисту, особливо міського населення. Була досить високою соціальна відповідальність підприємств відносно своїх працівників і якості продукції, що вироблялася. Інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури здійснювався на рівні підприємств і регіонів: медичні установи, санаторії, будинки відпочинку, табори для літнього відпочинку дітей, школи, середні і вищі учбові установи і тому подібне. Було відсутнє безробіття, хоча на деяких підприємствах були зайві працівники. Працюючі громадяни мали досить багато вільного часу для духовного і фізичного розвитку. Був досить високим рівень моралі та устоїв у суспільстві.

У результаті економічної реформи 1965 р. була розширена самостійність підприємств. Вони отримали право частину свого прибутку направляти на матеріальне стимулювання працівників і розвиток соціальної сфери. Це дало добрі результати, але, на жаль, реформа не отримала подальшого розвитку. Можна погодитися з думкою, що в СРСР соціалізм так і не був побудований.

У різний час командна економічна система зі своїми особливостями була створена в Китаї, В’єтнамі, Польщі, Чехословаччині, Югославії, Болгарії, на Кубі і в інших країнах. Економічні системи соціалістичних країн відрізнялися між собою. Так, в Югославії, наприклад, при пануючій державній власності досить широко використовувались ринкові механізми.

Незважаючи на зазначені вище недоліки командної економічної системи, досвід СРСР і інших країн, на думку автора, здійснив позитивний вплив на вдосконалення економічних систем усіх країн світу в сфері посилення державного соціального захисту населення і соціальної відповідальності підприємств.

Економічні системи сучасних розвинених капіталістичних країн, як вважають К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю та багато інших учених, характеризуються як змішані. Тобто їх «існуючі економічні системи розташовуються десь між крайнощами чистого капіталізму і командної економіки» [5, с. 48].

Економічна система кожної країни має свої особливості за кожним з її елементів, які відбивають традиції, національні особливості і тому подібне. Але основою капіталістичних економічних систем є панування приватної власності на засоби виробництва. В економічній літературі виділяють ряд моделей змішаної економічної системи: американська, німецька, європейська, шведська, японська, південнокорейська та інші. Відмінність між ними полягає в рівні соціальної спрямованості економіки і способі участі держави в управлінні економікою.

На думку багатьох економістів, у найбільшій мірі прихильність до ідей лібералізації економіки дотримувався уряд США. Саме у США в листопаді 2007 р. почалася фінансова криза через соціальну безвідповідальність їх фінансово-кредитної системи як наслідок того, що вона розвивалася тривалий час на прин­ципах саморегулювання. У вересні-жовтні 2008 р. фінансова криза переросла у світову фінансово-економічну. Вона триває вже більше чотирьох років і, за наявними прогнозами, триватиме не менше десяти. За даними Світового банку, станом на жовтень 2009 р. криза збільшила чисельність людей, що знаходяться за межею бідності у світі (дохід від 1 до 1,25 дол. на день), на 89 млн осіб.

Криза висвітлила істотні недоліки американської моделі змішаної економічної системи. Виступаючи в січні 2011 р. у конгресі США, голова Федеральної резервної системи Бен, Бернанке відмітив, що для зниження безробіття з 10—9 % нині до нормального рівня близько 6 % знадобиться 4—5 років [15]. За даними агентства Euronews, у 2010 р. перепис населення в США показав, що за межею бідності опинилося 46 млн осіб, або 15,1 %. Це рекордний показник за 52 роки ведення такої статистики.

У березні 2010 р. рівень безробіття в 16 країнах Євросоюзу складав 10 %, а серед молоді до 25 років — значно вище. За оцінками служби Євростат, у 27 країнах ЄС у серпні 2012 р. безробітних стало на 2 млн більше, ніж роком раніше. Рівень безробіття склав 11,4 % — це рекорд з 1995 р. Безробіття в Іспанії досягло 25 %, а в Греції — 24,5 % працездатного населення.

Краще за інших долають кризу промислово розвинені країни з моделями змішаних економічних систем, які мають достатньо високий рівень державного регулювання економіки: Швеція, Норвегія, Німеччина, Японія, Південна Корея, Австралія, Франція, Фінляндія. Економічна система кожної з них має свої переваги і недоліки та постійно розвивається. Але спільним для них у порівнянні з іншими промислово розвиненими країнами є більш високий рівень соціальної спрямованості економіки, захисту прав споживачів, менший розрив у доходах населення і більш розвинена демократія. При цьому слід враховувати, що непрямим підтвердженням низького розвитку демократії у країні, на погляд автора, є велика питома вага населення, що знаходиться за межею бідності. Народ не може своєю владою створити таку ситуацію, тим більше у багатій країні.

Аналіз розвитку ринкової економіки в промислово розвинених країнах і країнах, що утворилися після розпаду СРСР, дозволив авторові образно порівняти приватне підприємни­цтво з вогнем. Як відомо, благом є тільки якісно і відповідально керований вогонь, а некерований вогонь — це пожежа, яка приносить величезні лиха. Так і слабко контрольоване дер­жавою приватне підприємництво в гонитві за прибутком не зупиняється навіть перед тяжкими злочинами проти своїх же співгромадян. Є підстави сподіватися, що концепцію неолібералізму не вдасться вже реанімувати навіть за допомогою найпрестижніших у світі премій в області економіки.

У кінці ХХ ст. у світі з’явилися країни, економічна система яких названа перехідною. У їх числі країни, що утворилися після розвалу СРСР, і соціалістичні країни Західної Європи. Для України й інших колишніх республік СРСР це означає перехід від планової економіки до ринкової. Цей перехід триває вже 20 років і досі не приніс значних позитивних економічних і соціальних результатів. Хоча Європейський Союз привласнив Україні статус країни з ринковою економікою, а з 2008 р. вона є членом СОТ.

На момент розпаду СРСР Україна була однією з найбільш розвинених його республік у сфері промисловості, сільського господарства, науки, освіти, виробництва озброєнь. Після отримання незалежності структура промисловості України погіршала. Так, з 1990 по 2008 рік частка машинобудування у структурі промислового виробництва України скоротилась з 31 до 14 %, чорної металургії — навпаки збільшилась з 11 до­ 27 % [16].

За підсумками 2009 р., ВВП України впав на 14,8 %, що було одним із найгірших показників динаміки ВВП у світі. За той же рік промислове виробництво впало на 25,0 % [16].

Розмір ВВП України за 2010 р. склав 65,8 % у порівнянні з 1990 р. За даними за 2011 р. за межею бідності в Україні виявилося 25,4 % населення з доходами нижче 1025 грн на людину за місяць.