Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Будь-якій економічній системі і кожній її моделі притаманна певна структура форм власності на засоби виробництва. Пануюча форма власності на засоби виробництва в значній мірі визначає мету суспільного виробництва, характер розподілу і привласнення суспільного продукту окремими класами і групами, рівень розшарування населення за рівнем доходів, а також «господарський механізм» («механізм управління») або «спосіб участі державних органів у координації і управлінні економічною діяльністю». Тому багато вітчизняних і зарубіжних учених вважають, що вона є одним з важливих критеріїв для визначення типу економічної системи.

Так, відомі американські економісти К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю підкреслили, що «індустріально розвинені країни світу в основному розрізняються за двома ознаками:

1) за формою власності на засоби виробництва;

2) за способом, за допомогою якого координується і управляється економічна діяльність» [5, с. 47].

Про право власності у Цивільному кодексі України. Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) право власності на нову річ, виготовлену фізичною або юридичною особою, отримується нею, якщо інше не встановлене договором або законом. Право власності на знову створене нерухоме майно (житлові будівлі, будови, споруди і тому подібне) виникає з моменту завершення будівництва або здачі його в експлуатацію, якщо це передбачено законом або договором. Якщо право власності на нерухоме майно згідно із законом підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту реєстрації. Держава зобов’язується забезпечувати рівний захист прав усіх суб’єк­тів права власності.

Наприклад, ЦКУ право власності визначив як право особи на річ (майно), яку вона здійснює відповідно до закону по своїй волі, незалежно від волі інших осіб. Власник має право здійснювати відносно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Підкреслено, що власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном на власний розсуд. Це означає, що власник може в повному об’ємі реалізувати своє право власності тільки у тому випадку, якщо він зберігає за собою усі три права і не делегував нікому жодне з них. Примусове відчуження об’єктів власності може бути застосоване лише як виняток із суспільної необхідності на основі і в порядку, встановленому законом, і за умови повного відшкодування їх вартості.

Орендарі, наприклад, отримують від власника відповідним чином юридично оформлені права на тимчасове володіння і користування його майном без права на розпорядження. Тому вони не є повними власниками.

Згідно з ЦКУ суб’єктами права власності є український народ і фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб’єкти. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади й органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 346 ЦКУ право власності припиняється в таких основних випадках:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке згідно із законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) примусового відчуження відповідно до закону земельних ділянок приватної власності, об’єктів нерухомого майна, розміщених на них, за мотивами громадської необхідності;

6) звернення стягнення на майно по зобов’язаннях власника;

7) реквізиції;

8) конфіскації;

9) припинення юридичної особи або смерті власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.