Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Для класифікації типів економічних систем запропоновані декілька критеріїв. Нині багато вітчизняних і зарубіжних вчених класифікують економічні системи країн за формою власності на засоби виробництва та господарським механізмом.

К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю, як і багато інших учених, вважають, що «існуючі економічні системи розташовуються десь між крайнощами чистого капіталізму і командної економіки».

Економічні системи кожної країни мають особливості тому, в рамках кожної системи виділяють моделі.

Основні поняття та категорії

Власність в економічному аспекті — відносини між людьми, які складаються при реалізації прав власності фізичними і юридичними особами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання громадського продукту.

Денаціоналізація — повернення в приватну власність раніше націоналізованих підприємств або іншого майна через низьку ефективність управління, якості продукції і т. п. Здійснюється вона в рамках чинного законодавства країни.

Економічна система — це сукупність її трьох основних підсистем:

1) продуктивних сил;

2) економічних відносин;

3) способу участі державних органів у координації і управлінні економічною діяльністю, розподілом і перерозподілом суспільного продукту, а також соціальною відповідальністю суб’єктів господарювання в країні (господарський механізм).

Економічні відносини — сукупність техніко-економічних, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту.

Націоналізація — процес зміни форми власності підприємств з приватної на державну у випадках, передбачених законодавством країни. Одним із аргументів може служити те, що окремі галузі можуть мати для країни стратегічне значення і тому не можуть бути довірені приватним підприємствам.

Організаційно-економічні відносини — відносини стосовно суспільного розподілу і спеціалізації праці, галузевої структури економіки, управління суспільним виробництвом, організаційно-правових форм підприємств, а також розвитку на них спеціалізації, концентрації, комбінування, диверсифікації, конверсії виробництва.

Право власності — юридична форма відносин власності. Реалізується у вигляді трьох його складових: право володіння, право користування, право розпорядження.

Право володіння — відносини між людьми, пов’язані з тим, що об’єкт власності повністю належить його власникові (суб’єк­тові) і це захищено законодавством.

Право користування — відносини між людьми, пов’язані з тим, що власникові гарантується можливість використати майно для отримання вигоди на власний розсуд у будь-якій сфері, не забороненій законодавством.

Право розпорядження — це відносини між людьми, пов’язані з тим, що власники можуть у будь-який момент прийняти будь-яке рішення відносно свого майна (передача в оренду, продаж, обмін, ліквідація тощо), окрім забороненого законодавством.

Приватизація — процес зміни форми власності підприємств з державної на приватну шляхом, наприклад, продажу державного підприємства на аукціоні фізичним або юридичним особам. Можуть використовуватися і інші методи, перед­бачені законодавством країни.

Реприватизація — процес зміни форми власності підприємств з державної на приватну. Вона означає повернення в приватну власність раніше викуплених або націоналізованих підприємств або іншого майна у випадках, передбачених законодавством країни.

Суб’єкти власності — фізичні і юридичні особи (підприєм­ства, організації, об’єднання громадян), держава, органи місцевого самоврядування і тому подібне.