Найбільш поширеною формою власності нині є корпоративна (акціонерна) власність. Корпорація може бути «закритою» або «відкритою». Акції «закритої» корпорації не можуть продаватися на ринку цінних паперів, а «відкритої» вільно продаються. Власність відкритої корпорації формується за рахунок продажу акцій і облігацій фізичним та юридичним особам, а також прибутку від господарської діяльності. Це дає можливість у разі успішного розвитку корпорації швидко збільшити розміри власності і на цій основі в короткі терміни удосконалювати й нарощувати необхідні фактори виробництва, а також обсяги випуску продукції. В умовах сучасної науково-технічної революції це дуже важливо. Разом з тим, відповідальність кожного акціонера обмежена вартістю його акцій. Цими двома особливостями в основному і пояснюються переваги відкритих корпорацій.
Якщо на початку XX ст. в США переважною формою приватної власності була приватна одноосібна власність з використанням найманої праці і трудова, то в даний час стійко домінує корпоративна приватна власність. Наприклад, уже в 1996 р. на частку корпорацій припадало 89 % загального обсягу продажів всіх суб’єктів господарювання, партнерств — 6 %, індивідуальних підприємств — 5 %.
В Україні аналогами партнерств (з деякими особливостями) є господарські товариства (крім акціонерних), а корпорацій — публічні (відкриті) i приватні (закриті) акціонерні товариства.
Головною особливістю державної (суспільної) власності є те, що це система відносин, при якій право володіння, управління і розпорядження її об’єктами належать органам державної влади, які представляють народ країни. Частка державної власності в економіці різних капіталістичних країн істотно відрізняється. Найбільш висока питома вага її характерна для Франції, Канади, Швеції, Італії. Але у всіх країнах вона відіграє дуже важливу роль. На державній власності значною мірою базується розвиток фундаментальної науки підприємств і галузей, які мають стратегічне значення для країни, а також розробка та впровадження новітніх технологій.
В умовах сучасної економічної кризи в більшості промислово розвинених країн відбувалося збільшення частки державної власності, тому що уряди за рахунок коштів державних бюджетів рятували від банкрутства банки та великі компанії (наприклад, навіть «Дженерал Моторс»). Іншими словами, державна власність в період кризи рятує приватну. Подібні заходи застосовувалися і в періоди всіх попередніх криз.
Навіть серед зарубіжних економістів досі немає єдиної думки про те, яка власність в умовах капіталізму є більш ефективною: приватна чи державна. На думку автора, все залежить від сфери діяльності та якості управління кожною з них.
Уряди всіх промислово розвинених країн активно використовують такі методи управління державною власністю, як приватизація і реприватизація, націоналізація і денаціоналізація.
Приватизація — це процес зміни форми власності підприємств з державної на приватну шляхом, наприклад, продажу державного підприємства на аукціоні фізичним або юридичним особам. Можуть використовуватися й інші методи, передбачені законодавством країни. Приватизація є методом роздержавлення власності.
Реприватизація — це процес повернення в приватну власність раніше викуплених або націоналізованих підприємств або іншого майна у випадках, передбачених законодавством країни.
Націоналізація — це процес зміни форми власності підприємств з приватної на державну у випадках, передбачених законодавством країни. Одним з аргументів може служити те, що окремі галузі можуть мати для країни стратегічне значення і тому не можуть бути довірені приватним підприємствам.
Денаціоналізація — це повернення в приватну власність раніше націоналізованих підприємств або іншого майна через низьку ефективність управління, якості продукції і т. п. Здійснюється вона в рамках чинного законодавства країни.
Проте в Україні досі активно використовується тільки такий метод управління державною власністю, як приватизація. У результаті її проведення було створено більше десяти мільйонів власників приватизаційних сертифікатів. Власністю ж, яка позначена в сертифікатах, безоплатно користуються власники великих пакетів акцій вітчизняних ПрАТ (ЗАТ) і ПАТ, проявляючи повну соціальну безвідповідальність. Таку можливість їм забезпечило законодавство, не передбачивши адекватний захист прав акціонерів-міноритаріїв.
Станом на квітень 2012 р. у Верховну Раду лише надійшов проект Закону України «Про повернення майна базових галузей національної економіки, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, у власність держави (націоналізацію)».
Змішана власність утворюється в результаті об’єднання у рамках окремого підприємства будь-яких видів вітчизняної державної і приватної власності, а також у результаті створення спільних підприємств. Спільні підприємства можуть бути засновані на будь-якій комбінації вітчизняної державної і приватної власності з державною і приватною власністю зарубіжних юридичних або фізичних осіб.
Використання змішаної власності дозволяє збільшувати розміри ресурсів окремого підприємства, прискорювати його науково-технічний та соціально-економічний розвиток, поглиблювати суспільний розподіл праці. Створення спільних підприємств у багатьох випадках сприяє обміну науково-технічними досягненнями, полегшує вихід на зарубіжні ринки.
Набуває все більшого поширення і акціонерна власність працівників підприємств. У США з 1974 р. діє «План участі працівників в акціонерній власності» (Employee Stock Owner ship Plan — ESOP) (ЕСОП). Основою ЕСОП є методика фінансування, що дозволяє співробітникам іноді придбати компанію, в якій вони працюють, за рахунок її власних доходів. Автором ЕСОП є Луїс Орта Келсо, який мав великий досвід плідної роботи як юрисконсульт по фінансах і правах корпорацій, політеконом, банкір.
У 1992 р. ЕСОП застосовувався в 11 тис. акціонерних корпорацій США, включаючи і деякі з найбільших — «Полароїд», «Філіпс петроліум», «Шеврон», «Проктер енд Гембл», «Макдоннепл-Дуглас». Понад 11 млн учасників схем ЕСОП володіли активами на суму понад 50 млрд дол. Створення народних підприємств вирішує одвічні суперечності між працівниками і власниками капіталу [7].
Нині в США на народних підприємствах працює близько 14 млн осіб у 500 великих корпораціях. Ще у кінці XX ст. доля акцій працівників складала в середньому 27 %, а в таких як «Макдоннепл-Дуглас», «Маккормік», «Проктер енд Гембл» — близько 33 %. Акціонерна власність працівників підприємств успішно розвивається у більш ніж 70 країнах світу, у тому числі в таких країнах ЄС, як Швеція, Данія, Німеччина, Франція, Великобританія, Польща, Іспанія, Італія й інших. Рада ЄС заохочує розвиток акціонерної власності працівників підприємств. У Китаї, де з 1992 р. діє Закон «Про колективні підприємства в місті і колективні підприємства на селі», народні підприємства отримали дуже широке поширення [8].
У Росії Федеральним Законом «Про особливості правового положення акціонерних товариств працівників (народних підприємств)» від 19.07.98, № 115-ФЗ була введена нова організаційно-правова форма підприємства — акціонерне товариство працівників (народне підприємство).
Згідно із цим Законом працівникам народного підприємства повинно належати більше 75 % його акцій. Це, як правило, закриті акціонерні товариства. Один працівник-акціонер не може володіти акціями народного підприємства, номінальна вартість яких перевищує 5 % його статутного капіталу. Ця максимальна частка акцій може бути зменшена статутом народного підприємства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економiчних знань» автора Павленко А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення“ на сторінці 18. Приємного читання.
