Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Навіть серед зарубіжних економістів досі немає єдиної думки про те, яка власність в умовах капіталізму є більш ефективною: приватна чи державна. На думку автора, все залежить від сфери діяльності та якості управління кожною з них.

Уряди всіх промислово розвинених країн активно використовують такі методи управління державною власністю, як приватизація і реприватизація, націоналізація і денаціоналізація.

Приватизація — це процес зміни форми власності підприємств з державної на приватну шляхом, наприклад, продажу дер­жавного підприємства на аукціоні фізичним або юридичним особам. Можуть використовуватися й інші методи, передбачені законодавством країни. Приватизація є методом роздержавлення власності.

Реприватизація — це процес повернення в приватну власність раніше викуплених або націоналізованих підприємств або іншого майна у випадках, передбачених законодавством країни.

Націоналізація — це процес зміни форми власності підприємств з приватної на державну у випадках, передбачених законодавством країни. Одним з аргументів може служити те, що окремі галузі можуть мати для країни стратегічне значення і тому не можуть бути довірені приватним підприємствам.

Денаціоналізація — це повернення в приватну власність раніше націоналізованих підприємств або іншого майна через низьку ефективність управління, якості продукції і т. п. Здій­снюється вона в рамках чинного законодавства країни.

Проте в Україні досі активно використовується тільки такий метод управління державною власністю, як приватизація. У результаті її проведення було створено більше десяти мільйонів власників приватизаційних сертифікатів. Власністю ж, яка позначена в сертифікатах, безоплатно користуються власники великих пакетів акцій вітчизняних ПрАТ (ЗАТ) і ПАТ, проявляючи повну соціальну безвідповідальність. Таку можливість їм забезпечило законодавство, не передбачивши адекватний захист прав акціонерів-міноритаріїв.

Станом на квітень 2012 р. у Верховну Раду лише надійшов проект Закону України «Про повернення майна базових галузей національної економіки, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, у власність держави (націоналізацію)».

Змішана власність утворюється в результаті об’єднання у рамках окремого підприємства будь-яких видів вітчизняної державної і приватної власності, а також у результаті створення спільних підприємств. Спільні підприємства можуть бути засновані на будь-якій комбінації вітчизняної державної і приватної власності з державною і приватною власністю зарубіжних юридичних або фізичних осіб.

Використання змішаної власності дозволяє збільшувати розміри ресурсів окремого підприємства, прискорювати його науково-технічний та соціально-економічний розвиток, поглиблювати суспільний розподіл праці. Створення спільних підприємств у багатьох випадках сприяє обміну науково-технічними досягненнями, полегшує вихід на зарубіжні ринки.

Набуває все більшого поширення і акціонерна власність працівників підприємств. У США з 1974 р. діє «План участі працівників в акціонерній власності» (Employee Stock Owner ship Plan — ESOP) (ЕСОП). Основою ЕСОП є методика фінансування, що дозволяє співробітникам іноді придбати компанію, в якій вони працюють, за рахунок її власних доходів. Автором ЕСОП є Луїс Орта Келсо, який мав великий досвід плідної роботи як юрисконсульт по фінансах і правах корпорацій, політ­економ, банкір.

У 1992 р. ЕСОП застосовувався в 11 тис. акціонерних корпорацій США, включаючи і деякі з найбільших — «Полароїд», «Філіпс петроліум», «Шеврон», «Проктер енд Гембл», «Макдоннепл-Дуглас». Понад 11 млн учасників схем ЕСОП володіли активами на суму понад 50 млрд дол. Створення народних підприємств вирішує одвічні суперечності між працівниками і власниками капіталу [7].

Нині в США на народних підприємствах працює близько 14 млн осіб у 500 великих корпораціях. Ще у кінці XX ст. доля акцій працівників складала в середньому 27 %, а в таких як «Макдоннепл-Дуглас», «Маккормік», «Проктер енд Гембл» — близько 33 %. Акціонерна власність працівників підприємств успішно розвивається у більш ніж 70 країнах світу, у тому числі в таких країнах ЄС, як Швеція, Данія, Німеччина, Франція, Великобританія, Польща, Іспанія, Італія й інших. Рада ЄС заохочує розвиток акціонерної власності працівників підприємств. У Китаї, де з 1992 р. діє Закон «Про колективні підприємства в місті і колективні підприємства на селі», народні підприєм­ства отримали дуже широке поширення [8].

У Росії Федеральним Законом «Про особливості правового положення акціонерних товариств працівників (народних підприємств)» від 19.07.98, № 115-ФЗ була введена нова організаційно-правова форма підприємства — акціонерне товариство працівників (народне підприємство).

Згідно із цим Законом працівникам народного підприєм­ства повинно належати більше 75 % його акцій. Це, як правило, закриті акціонерні товариства. Один працівник-акціонер не може володіти акціями народного підприємства, номінальна вартість яких перевищує 5 % його статутного капіталу. Ця максимальна частка акцій може бути зменшена статутом народного підприємства.

Народні підприємства створюються шляхом перетворення будь-якої комерційної організації, за винятком державних і муніципальних унітарних підприємств і відкритих акціонерних товариств, працівникам яких належить менше 49 % їх статутного капіталу. Нині там успішно діє близько 200 на­родних підприємств у промисловості і сільському господарстві [8].

На жаль, в Україні акціонерній власності працівників підприємств і такій організаційно-правовій формі підприємства, як народне підприємство, було приділено значно менше уваги.

У 2000 р. парламент України ухвалив Закон «Про особливості приватизації ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», згідно з яким трудовому колективу дісталося 40 % акцій комбінату. Але подальшого поширення цей почин не отримав. Досі законодавством ні акціонерна власність працівників підприємств, ні така організаційно-правова форма підприємства, як народне підприємство, в загальному вигляді не передбачені.

Відносини власності на окремих етапах розвитку суспіль­ства починають гальмувати розвиток продуктивних сил і економічних відносин. Виникає необхідність їх вдосконалення. Досягається це або в рамках державного регулювання економіки, або за рахунок заміни чинної економічної системи новою, в тому числі і за допомогою революцій чи державних переворотів. При цьому відносини власності нової економічної системи зароджуються в рамках попередньої, а іноді і кількох, як це було з приватною власністю.

Водночас необхідно враховувати важливу роль способу участі державних органів у координації й управлінні економічною діяльністю, розподілом і перерозподілом суспільного продукту і соціальною відповідальністю суб’єктів господарювання. Загальновідомо, що при переважанні приватної власності існували командні економічні системи, наприклад, у Чилі, Іспанії, гітлерівській Німеччині та інших країнах. Навпаки, економічна система, близька до командної, була створена в колишньому СРСР при домінуванні державної (суспільної) власності. Від форми участі державних органів у координації і управлінні економічною діяльністю, розподілом і перерозподілом суспільного продукту і соціальною відповідальністю суб’єктів господарювання в країні сильно залежить соціальна спрямованість економіки, а отже, величина розриву в доходах між багатими і бідними. Цей висновок підтверджується досвідом США, багатої країни, першої економіки світу, де в 2010 р. за межею бідності опинилося 46 млн осіб або 15,1 % населення.