Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Право власності реалізується у вигляді трьох його складових: право володіння, право користування, право розпорядження (рис. 6.1).

Право володіння визначає відносини між людьми, пов’язані з тим, що об’єкт власності повністю належить його власникові (суб’єктові) і це захищено законодавством.

Право користування — це відносини між людьми, пов’язані з тим, що власникові (суб’єктові) гарантується можливість використати об’єкт власності для отримання вигоди на власний розсуд у будь-якій сфері, не забороненій законодавством. Він може його використати як для особистих цілей, так і у сфері виробництва матеріальних і нематеріальних благ з метою отримання доходу. Можлива також передача на певний час прав володіння і користування своїм майном орендареві.

Право розпорядження — це відносини між людьми, пов’я­зані з тим, що власники можуть у будь-який момент прийняти будь-яке рішення відносно свого майна (об’єктів) (передача в оренду, продаж, обмін, ліквідація тощо), окрім забороненого законодавством.

Англійський юрист А. Оноре (Anthony Maurice (Tony) Honoré) [3] запропонував збільшити кількість прав власності до 11, створивши наступний «пучок (пакет)» прав власності:

• право володіння;

• право користування;

• право на безстроковість володіння об’єктом;

• право управління (право визначити, чи буде власник самостійно управляти об’єктом власності і забезпечувати його використання, чи право користування буде на певний час передано іншій фізичній або юридичній особі);

• право на безпеку (право на захист від пошкодження у навколишньому середовищі і від експропріації);

• право на передачу об’єкта в спадок або за заповітом;

• право на дохід (право на отримання доходу від використання об’єкта власності особисто власником або, наприклад, орендарем);

• право на капітальну вартість (право розпорядження об’єктом власності на свій розсуд, але в рамках чинного законодавства);

• право на повернення раніше переданих на певний строк окремих складових права власності, тобто після закінчення терміну договору (наприклад, з орендарем), або достроково у разі порушення його умов;

• заборона на використання об’єкта власності неналежним способом, що приносить шкоду іншим суб’єктам або навколишньому середовищу;

• відповідальність за наявність боргу (можливість відторг­нення об’єкта власності на сплату боргу).

Склад «пучка» прав власності розглядався в роботах [1, 4, 25 та інших].

Збільшення кількості прав власності, на думку автора, спрямоване на більш докладний опис різних нюансів розглянутих вище трьох основних прав з урахуванням особливостей ситуації, яка склалася в юридичній базі. Крім того, дві останні правомочності підкреслюють необхідність і певної відповідальності власника, аж до повної втрати права власності на об’єкт. Пучок прав власності знаходить відображення в юридичній нормативній базі більшості країн. Це буде показано нижче на прикладі України.

У кожній країні економічний аспект відносин власності базується на юридичному. Але він розглядає тільки ті відносини власності і види майна, які задіяні в процесі суспільного відтворення і кругообігу суспільного продукту. Та при цьому треба враховувати, що у міру розвитку економічної системи виникає потреба вносити зміни у форми власності на засоби виробництва. Наприклад, спочатку в капіталі­стичних країнах існувала тільки приватна одноосібна власність, а потім приватна власність все більше стала набувати форми корпоративної (акціонерної) власності. Це вимагало адекватного юридичного закріплення цієї обставини. Пізніше з’явилася державна й акціонерна власність працівників підприємств.

Власність в економічному аспекті — це відносини між людьми, які складаються при реалізації прав власності фізичними і юридичними особами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту.