Розділ 2. Безпека життєдіяльності людства. Глобальні проблеми

На небезпечні космічні об’єкти можна впливати двома основними способами: змінити його траєкторію і забезпечити гарантований проліт повз Землю; зруйнувати (роздрібнити) небезпечні космічні об’єкти, що забезпечить проліт частини його фрагментів повз Землю і згорання інших в атмосфері, без нанесення збитку Землі.

Оскільки при руйнуванні небезпечних космічних об’єктів загроза його падіння на Землю не усувається, а зменшується лише рівень дії, більш виправданим є спосіб зміни траєкторії таких об’єктів. Для цього необхідно перехопити астероїд або комету на дуже великій відстані від Землі.

2.10. Глобальні ефекти стихійних лих і катастроф

Потенційно небезпечні природні процеси на Землі глобального й регіонального рівнів — це урагани, повені, землетруси, цунамі, торнадо, виверження вулканів, посухи, ерозія ґрунтів, спустелення, градобій, снігопади, сніжні лавини, селі. Вони закономірно приурочені до певних районів і географічних зон Землі, часто виникають на межі розподілу фізично відмінних природних середовищ: моря та суходолу; атмосфери та іоносфери тощо, як правило, завдають значних матеріальних збитків і супроводжуються численними людськими жертвами. Так, світова економіка від стихійних лих втрачає приблизно 30 млрд доларів щорічно. З них 20 млрд — це прямі збитки, а ще 10 млрд — витрати на попередження й ліквідацію їхніх наслідків. Крім того, стихійні лиха створюють несприятливі умови для життя населення, що може бути причиною спалахів масових інфекційних захворювань. Кількість потерпілих від стихійних лих людей може бути вельми значною, а характер ураження дуже різноманітним.

Найбільш поширеними у світі є тропічні шторми, повені, землетруси та засухи. Ці види небезпечних явищ становлять відповідно 34 %, 32 %, 13 % і 9 % від загальної їхньої кількості. На решту видів припадає 12 %. Особливо часто руйнівні природні явища з максимальними економічними збитками виникають на Азіатському континенті (39 % від загальної кількості найбільших катастроф), у Південній та Північній Америці (26 %), Європі (13 %), Афри­ці (13 %), Океанії (9 %).

Найважливішою тенденцією в розвитку природних катастроф є зниження захищеності людей і техносфери від природних небезпек. За даними Всесвітньої конференції по природних катастрофах (Йокогама, 1994), кількість загиблих від природних стихійних лих зростала щорічно в серед­ньому за період із середини по кінець ХХ ст. на 4,3 %, потерпілих — на 8,6 %, а величина матеріальних утрат — на 6 %.

Загальне число загиблих на Землі за останні 30 років від катастрофічних природних процесів і явищ становить понад 3,8 млн чоловік, а потерпілих — понад 4,4 млрд чоловік, тобто майже три чверті населення Землі.

Стрімкими темпами зростають економічні втрати від природних катастроф. Найбільшого збитку завдають тайфуни та шторми, повені та землетруси. Якщо в середині ХХ ст. збитки від тайфунів та штормів становили 0,9 млрд, від повеней — 0,1 млрд, а землетрусів — 0,04 млрд доларів на рік, то на початку ХХІ ст. середні річні збитки у світі від цих явищ становили відповідно 15,6; 21,6 і 34,0 млрд доларів на рік. В абсолютних цифрах економічні втрати за останні 35 років в Азії становили 412, Америці — 234 і Європі — 210 млрд доларів.

Уже зараз багато країн вимушені витрачати на боротьбу з природними катаклізмами значні матеріально-фінансові ресурси. Так, наприклад, Японія в середньому на боротьбу з ними щорічно витрачає до 5 % свого бюджету, що становить 23—25 млрд доларів на рік (0,8 % валового національного продукту). В окремі роки ХХ століття ці витрати в Японії сягали 8 % від річного бюджету.

Найбільших соціальних та матеріальних втрат зазнають території міст, де концентрується максимальна кількість населення та матеріальних ресурсів. За оцінками експертів ООН, щорічна кількість жертв (потерпілих та загиблих) у всьому світі становить приблизно 250 тис. людей, і більша частина — внаслідок масштабних стихійних лих. За кількістю людських жертв найнебезпечнішим стихійним лихом у світі є урагани, а за розмірами матеріальних збитків — повені.

Урагани (тропічні циклони, тропічні урагани, тайфуни) виникають над теплими водами тропічної зони. Урагани спричинюють значні руйнації та супроводжуються численними людськими жертвами. Значних матеріальних збитків багатьом галузям промисловості та сільському господар­ству суміжних з тропіками країн завдають позатропічні циклони й тайфуни, які мають меншу інтенсивність і частоту появи. Від ураганів щорічно гине понад 5 тис. осіб, а збитки сягають понад 1,5 млрд доларів на рік.

Повені — тимчасові затоплення низинних територій річкових долин унаслідок великих паводків, тривалих опадів, ураганів, циклонів та інших метеорологічних чинників. Настання повені важко передбачити, як правило, вони мають наростаючий характер, швидкий та інтенсивний розвиток, для них характерні значні масштаби вияву та великі збитки.

Великі, аж до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, у тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов’язані з циклонами, штормовими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі).

Найчастіше затоплення узбереж спостерігається в країнах північно-західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування спричинені не лише морськими хвилями, які сягають трьох-чотирьох і більше метрів заввишки, але й значними повенями, пов’язаними виходом рік із берегів. Території затоплення сягають на кілька десятків кілометрів завширшки й сотні кілометрів завдовжки. Щорічно на планеті витрачається до 500 млн доларів лише на передбачення, запобігання повеням та їх регулюванню, але сума збитків усе ще значно перевищує ці витрати.

Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. З-поміж них Дніпро, Дністер, Прип’ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені виникають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливових опадів.

Катастрофічний паводок у 1999 році в Закарпатті за своїми наслідками, жертвами і залученням сил став найбільшою після Чорнобиля надзвичайною ситуацією. Буквально за 12 годин у 269 населених пунктах було зруйновано 2695 житлових будинків, понад 12 тис. — серйозно пошкоджено. Люди (10 680 осіб) опинилися просто неба. Значних руйнувань зазнали водозахисні споруди, водопровідне та каналізаційне господарство, мости, автошляхи, енергетичні лінії та зв’язок, відчутних втрат зазнав агропромисловий комплекс.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні, перед­усім, своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Негативними наслідками повені є: затоплення шаром води значної площі землі; пошкодження та руйнування будівель та споруд; пошкодження автомобільних шляхів та залізниць; руйнування устаткування та комунікацій, меліоративних систем; загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур; вимивання родючого шару ґрунту; псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо; загроза інфекційних захворювань (епідемії); погіршення якості питної води; загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що певною мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені значно легше, ніж передбачити момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому по­криві, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних витрат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, розорювання ґрунту поперек схилу, збереження прибережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дієвим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб — будівництво дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10—15 днів до початку льодоходу. Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеням — ландшафтно-меліоративні заходи.