Розділ «Частина ІІІ. Прикладні аспекти педагогіки»

Школу можна закінчити. Той, хто її закінчив, ніколи не повернеться до неї знову учнем. Університет неможливо закінчити, як неможливо вичерпати науку, вогнищем якої він є. Чим успішніше пройдено університетський курс, тобто чим більше прилучена людина до наукової думки, тим більша в неї потреба повертатися час від часу до університету, щоб, заглибившись в атмосферу науки, яка за цей час просунулась уперед, обновити нею досвід своєї практичної діяльності. (Гессен С. И. Основы педагогики. М., 1995. — С. 219—220).

5.4. Інновації в освіті: суть та класифікації

Аналіз світової практики інноваційної діяльності свідчить про те, що поняття інновації виникло і сформувалось ще в ХІХ ст. й означало впровадження окремих елементів однієї культури в іншу, тобто інноватика насамперед виникла й одержала розвиток у межах культурології та лінгвістики. На початку ХХ ст. після використання Й. Шумпетером поняття «інновація» в макроекономіці оформилась нова галузь знань — наука про нововведення, у межах якої стали ви­вчатися закономірності технічних нововведень у сфері матеріального виробництва. Педагогічні інновації (інноваційні процеси) стали предметом спеціальних досліджень учених приблизно з кінця 50-х років ХХ ст. на Заході, у нашій країні — в останні десятиріччя.

Інновація (від лат. in — в, novus — новий) буквально означає «нововведення, змінювання, оновлення», тому в самому загальному розумінні інновація — нововведення, привнесення нового в будь-яку систему. Звідси можна говорити про тотожність понять «інновація» і «нововведення».

У загальній теорії інновацій розрізнюють (залежно від предметного змісту новації) такі види нововведень: 1) техніко-технологічні; 2) соціально-економічні; 3) організаційно-управлінські; 4) комплексні як органічне поєднання двох або всіх означених видів.

Привнесення нового в освітню систему може бути інноваційним лише за умови його прогресивного характеру, адже мета інноваційної діяльності — удосконалення педагогічного процесу, спрямованого на максимальний розвиток і саморозвиток особистості того, хто навчається. При цьому новизна інновацій в освіті має відносний характер, адже те, що є новим для одного освітньо-виховного закладу і певного педагога, є вже апробованим для іншого.

Отже, освітня інновація — цілеспрямоване і кероване внесення прогресивних змін в освітню практику шляхом створення, поширення та освоєння новоутворень.

Педагогічна інновація — це введення нового в цілі, зміст, методи і форми навчання та виховання, в організацію спільної діяльності їх суб’єктів.

Педагогічні інновації найчастіше поділяють на такі групи:

1) залежно від сфери здійснення: інновації в змісті освіти (навчальні програми, підручники, посібники тощо); у технології навчання та виховання; в організації педагогічного процесу, в управлінні освітою, в освітній технології;

2) залежно від способу здійснення інновацій: систематичні, планові, стихійні, спонтанні або випадкові;

3) залежно від широти та глибини інноваційних перетворень: модифікаційні (локальні), комбінаторні, радикальні (фундаментальні, глобальні, базові);

4) залежно від характеру походження інновації: зовнішні, внутрішні.

Залежно від рівня релевантності виділяють «класичні», довготривалі та тимчасові інновації.

Релевантність (від франц. releve — підвищений, величний, значущий) як педагогічна категорія дозволяє визначити здатність інновації до сталого саморозвитку в різні історичні періоди, у різних країнах і цивілізаціях.

Відповідно «класичні» нововведення характеризуються найвищим рівнем інноваційного потенціалу, у них проявляються певною мірою всі критерії релевантності, що забезпечує їх постійний саморозвиток.

Довготривалі інновації відповідають більшості критеріїв релевантності, при цьому спостерігається їх відносна обмеженість (необхідна залежність від соціально-політичних, регіональних умов тощо).

Для тимчасових нововведень більшість критеріїв релевантності не виявляється, інновації спроможні діяти тільки в конкретних історичних і педагогічних умовах.

За рівнем глибини і повноти нововведень виділяють модифікаційні, комбінаторні та радикальні інновації.

Модифікаційні нововведення пов’язані з удосконаленням, раціоналізацією, модернізацією, видозміненням того (програми, методики, структури, алгоритму, розробки), що має аналог (прототип). При цьому модернізація може мати різну спрямованість: як на технологічну, так і на особистісну сторону засобу, який оновлюється. Це дає можливість видо­змінити відому методику, застосувати її до нового предмета, через особистісні якості інакше її виконати, збагатити і, тим самим підвищити її ефективність. Яскравим прикладом модифікаційного нововведення є опорні конспекти В. Шаталова, які були пізніше застосовані багатьма педагогами. Проте саме цю ідею було висунуто в 1933 р. П. Гальперіним у його працях про орієнтовані основи дій.