Розділ «Частина ІІІ. Прикладні аспекти педагогіки»

Комбінаторне нововведення передбачає нове конструктивне поєднання елементів раніш відомих технологій, які в зазначеному результаті до цього не використовувались. До комбінаторних нововведень належать модульно-розвивальне навчання, методика колективних творчих справ І. Іванова, педагогічна система Л. Гашпара тощо.

Радикальні нововведення приводять до народження прин­ципово нових засобів: уведення класно-урочної системи, упровадження дальтон-плану, вінетки-плану тощо.

Будь-яке нововведення, навіть незначне, може привести педагогічну систему в інший стан. З огляду на це, усе нове, що відбувається в освітній сфері, можна назвати інноваціями. Такий підхід може призвести до нівелювання самого поняття «інновація», тому слід розрізнювати інновації і псевдоінновації. Під псевдоінновацією слід розуміти таке нововведення, яке не виводить систему зі стану рівноваги або приводить до негативного результату.

Досить важливе значення має розподіл нововведень за їх відношенням до свого попередника, що дозволяє встановити історико-генетичні зв’язки інновації з накопиченим педагогічним досвідом. За таким підходом виокремлюють інновації, які «змінюють», «відмінюють», «відкривають», інновації ретроспективні.

Нововведення першого типу, тобто інновації, які «змінюють», уводяться замість конкретного застарілого засобу. Прикладом таких інновацій може слугувати заміна старих форм позаурочної виховної роботи новими (створення нових студій, спортивних секцій, гуртків, клубів тощо).

Суть нововведень, які «відмінюють», полягає в скасуванні, припиненні діяльності будь-якого органа, форми роботи, об’єднання, програми, якщо вони є неперспективними з точки зору розвитку освіти або гальмують її розвиток.

Інновації, які «відкривають», передбачають опанування нових педагогічних новацій (програм, нових видів педагогічних послуг, нових технологій тощо), якщо в них не було попередників, тобто нововведення не можна зіставити з функціональними попередниками ні за призначенням, ні за метою, ні за способом використання. Прикладом такої інновації є комп’ютеризація навчального процесу, перехід до нових інформаційних технологій.

Ретроспективні нововведення («традиційні» інновації) — опанування навчальним закладом суб’єктивно нового для нього на даний момент, хоча це нововведення вже викори­стовувалось в освітній практиці, проте на тривалий час було забутим (можливо помилково), або в певних умовах воно втратило свою актуальність, а потім, у зв’язку з певними змінами в суспільстві, упровадження цього нововведення в практику знов виявляється доцільним. До таких нововведень можна віднести вивчення в сучасних освітніх закладах історії різних релігій, уведення курсів логіки, психології, риторики, стародавніх мов; повернення цілісних педагогічних систем (М. Монтессорі, Р. Штайнера та ін.).

Інноваційний процес можна визначити як обумовлений суспільною потребою комплекс дій зі створення, упрова­дження та поширення інновацій. Основою інноваційного процесу виступає інноваційна діяльність.

Цілісне осмислення інноваційних процесів потребує ви­значення основних суперечностей їх розвитку, розкриття їх основних закономірностей, властивостей і тенденцій.

Під тенденціями розуміють стратегічну спрямованість розвитку інноваційних процесів, а суперечності розглядають як джерело такого розвитку. Для сучасної освіти притаманна передусім спрямованість на інтенсивність і модернізацію інноваційних процесів. Це — головні стратегічні тенденції сучасних інновацій.

Інноваційні процеси зумовлюються суперечностями трьох рівнів. Основна суперечність першого рівня — невідповідність старих методів навчання і виховання новим підходам до особистості, організації педагогічної діяльності тощо. Соціально-політичні, економічні зміни в суспільстві по­требують оновлення всіх ланок навчально-виховного процесу.

Друга суперечність, «інформаційна», між обмеженими у часі термінами навчання і стрімко зростаючим обсягом наукової інформації, який подвоюється кожні п’ять-десять років. Пов’язане з цим розширення змісту освіти, прагнення до «енциклопедичності знань» призводять до виснаження розумових, психологічних та фізичних сил тих, хто на­вчається, шкодять їхньому здоров’ю. Усе це породжує проблему оптимального відбору знань, необхідних і достатніх для сучасного рівня освіченої людини. Саме суперечність між збільшенням обсягу інформації (наукових знань, фактів, відомостей) та можливостями навчально-виховного процесу породжує проблему базової освіти, яку можна вирішити через інноваційні процеси.

«Інформаційні» суперечності спонукають шукати більш економічні та ефективні способи та форми навчання, але при цьому виникають нові суперечності. Так, прогресивні перетворення в суспільстві та економіці вимагають творчої особистості. Проте існуючі технології та методи навчання, що мають високий креативний потенціал, потребують великих витрат часу. Отже, ця суперечність обумовлює ще один напрям інноваційного пошуку нових технологій, методів, форм навчання та виховання, які б дозволили звести до мінімуму цю суперечність.

Суперечності другого рівня інноваційних перетворень пов’язані із суб’єктами педагогічного процесу. Нові освітні парадигми підсилюють потребу нового професійного мислення педагога, яке передбачає поглиблення психолого-педагогічних знань, сутнісного розуміння прогресивних педагогічних процесів на основі досягнень педагогічної інноватики.

Суперечності третього рівня інноваційних процесів відповідають етапу впровадження. Тут низку суперечностей складають суперечності між розвитком інноваційних процесів та їх слабкою керованістю, недостатньою інноваційною компетентністю педагогів; між прагненням інноваторів до оновлення навчально-виховного процесу через пощирення нового та протидією з боку консервативно налаштованих викладачів, управлінців.

Тенденції і суперечності зобов’язують ставити питання про закономірності інноваційних процесів.

Перша закономірність — закономірність незворотної нестабільності інноваційно-освітнього середовища. Суть її полягає в тому, що будь-який інноваційний процес у системі освіти вносить під час своєї реалізації незворотні деструктивні зміни в усталене соціально-педагогічне середовище, у якому він здійснюється. Це призводить до того, що цілісні уявлення про природу педагогічних процесів починають руйнуватися; втручання інновації в педагогічну систему спричиняє до розділення педагогічної свідомості і навіть поляризацію поглядів, оцінок щодо значущості та цінності новацій. У нововведень завжди є противники, які через різні причини (психологічні, соціально-економічні, організаційно-управлінські) їх не сприймають. Чим ґрунтовніша освітня інновація, тим імовірнішою буде дестабілізація, яка може стосуватися інноваційного середовища різного типу — теоретичного, дослідницького, комунікативного чи практичного.

Друга закономірність — закономірність фінальної реалізації інноваційного процесу, згідно з якою кожний інноваційний процес, у початковій ланці якого знаходиться життєздатна педагогічна новація, повинен рано чи пізно, стихійно або свідомо реалізуватися.

Закономірність стереотипізації педагогічних інновацій стверджує, що будь-яке нововведення має тенденцію перетворюватися в стереотип мислення і практичної дії й, як результат, будь-яка інновація приречена на рутинізацію і перетворення в гальмо на шляху прогресивних освітніх інновацій.