Розділ «Частина ІІІ. Прикладні аспекти педагогіки»

Історія розвитку педагогічної практики свідчить про те, що не всі нововведення приречені на рутинізацію. Вони мають різний інноваційний потенціал: одні новації наро­джуються, щоб «блиснути» на недовгий час або згодом стати гальмами для освітньої системи; інші — набувають історичного розвитку: стають традиційними або залишаються «підживленням» для все нових і нових педагогічних ідей, концепцій, теорій. Досить назвати такі імена, як Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський, Л. Толстой, Дж. Дьюї, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та інші, чиї теоретичні конструкти і до сьогодні виконують таку роль.

Рутинізація педагогічних інновацій може відбуватися не тільки за рахунок їх потенціалу, а й через певні умови: неправильна організація впровадження інновації, непідготовленість педагогічних кадрів до інноваційної діяльності, негативне ставлення суб’єктів педагогічного процесу до нововведення, недостатнє матеріальне та фінансове забезпечення тощо. Тому стосовно інноваційних процесів слід говорити не про закони, а про закономірності їх пере­бігу.

Особливу значущість має специфічна для педагогічної інноватики закономірність циклового повторення або закономірність зворотності педагогічних інновацій, тобто їх відро­дження за нових умов. Саме в цих випадках мова йде про так звані «традиційні інновації» або «ретровведення», які, на жаль, нерідко викликають протидію з боку певної ча­стини освітян, бо вони мають їх за «добре відомі», вичерпні знання.

Структура інноваційного процесу передбачає низку по­слідовних етапів, які відрізняються за видами діяльності:

1. Етап зародження нової ідеї (старт) або виникнення нової концепції нововведення, умовно його можна назвати етапом відкриття, який є, як правило, ­результатом фундаментальних і прикладних наукових досліджень (або життєвого «осяяння»).

2. Етап винаходу, тобто створення нововведення, втіленого в деякий об’єкт, матеріальний чи духовний проект-зразок.

3. Етап реалізації нововведення (швидке зростання), на якому відбувається практичне застосування отриманого нововведення, його доопрацювання. Завершується цей етап отриманням сталого ефекту від нововведення. Після цього починається «самостійне» існування нововведення, інноваційний процес вступає до наступної стадії, яка може відбуватися лише за умови сприйнятливості до нововведення, й тоді починається фаза його використання.

4. Етап поширення нововведення (зрілість) полягає в його широкому впровадженні, дифузії нововведення в нові галузі (навчальні заклади).

5. Етап насичення в конкретній галузі, коли власне нововведення перестає бути таким, втрачаючи свою новизну. Цей етап може закінчитись появою ефективної альтернативи або заміною цього нововведення більш ефективним.

6. Етап спаду (занепад, фініш, криза) — скорочення масштабів застосування нововведення або його заміна.

Інноваційний процес характеризує життєвий цикл новації як предмет нововведення. Він включає такі стадії: розробка, проектування, вироблення, використання, застаріння. Інновація як процес реалізації новації передбачає стадії зародження, опанування, дифузії, рутинізації.

Зазначені етапи можуть мати різну тривалість. Так, після наукового відкриття можуть пройти десятиріччя, перш ніж воно буде застосовано за відповідних соціально-економічних умов. Період розповсюдження також може мати утруднення, що залежить від багатьох чинників (економічних, соціальних, фінансових, організаційних тощо). Період насичення може продовжуватись необмежений час, не маючи заміни в майбутньому. Те ж саме стосується і заключного етапу: використання нововведення може припинитися на певний час, але згодом знову відтворитися.

У випадку порушення послідовності етапів структура інноваційного процесу втрачає свою лінійність, виникає чергування і накладання етапів, з’являються нові зв’язки і стосунки.

Сутнісною характеристикою інноваційного процесу ви­ступає творчість, тому розгляд освітніх інноваційних процесів неможливий поза проблемами творчої педагогіки та педагогіки творчості.

Незважаючи на загальні ознаки цих процесів, вони мають і суттєві відмінності, зокрема:

1. Інноваційні процеси більш масштабні, ніж творчі, як за глибиною, так і за часом. Інновація розглядається як система.

2. Первісне створення, поширення й упровадження інновації розглядається в соціальному середовищі. При цьому на перший план виходять умови створення, цінності соціального середовища, вплив соціуму на поширення й масове впровадження нового.

3. Творча діяльність має більш виражений індивідуальний характер, хоча й існує колективна творчість. Інновація передбачає більший об’єкт; для її створення, опанування й упровадження необхідні більш значні людські та матеріальні ресурси.

4. Інноваційні процеси виявляються більш технологічними і керованими.

Основою інноваційного процесу виступає інноваційна діяльність, суть якої полягає в оновленні освітнього процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему освіти.