Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

урахування єдності змістового та процесуального аспектів навчання. Проектуючи зміст навчального матеріалу, необхідно враховувати навчально-методичну матеріальну базу закладу освіти, відповідність обсягу змісту до часу, виділеного на вивчення навчальних предметів, співвіднесення навчального матеріалу з формами, методами навчання;

забезпечення структурної єдності змісту освіти, що досягається проведенням внутрішніх і зовнішніх зв’язків між предметами, їх інтеграцією.

Зміст освіти охоплює такі структурні компоненти:

1. Систему знань про природу, суспільство, способи діяльності, засвоєння яких є основою формування в учнів наукового світогляду.

2. Досвід практичної діяльності, тобто систему інтелектуальних та практичних умінь і навичок, що становлять основу сукупності конкретних видів діяльності, необхідних тим, хто навчається, для збереження надбань попередніх поколінь. Розрізняють уміння й навички спеціальні й загально-на­вчальні. Спеціальні, предметні уміння, формуються на матеріалі конкретного предмету (навички розв’язання задач, граматичного розбору, літературного аналізу тощо). Серед загальнонавчальних умінь і навичок виділяють: а) навчально-організаційні — уміння раціонально планувати діяльність, визначати її завдання, створювати умови для діяльності; б) навчально-інформаційні — уміння працювати з книгою, вести бібліографічний пошук; в) навчально-інтелектуальні — уміння виділяти головне, аналізувати, порівнювати, синтезувати, зіставляти, раціонально запам’ятовувати, здійснювати самоконтроль у навчально-пізнавальній діяльності, доводити, обґрунтовувати тощо. Названі групи умінь мають забезпечити потребу особистості в самоосвіті і самовихованні.

3. Досвід творчої діяльності, у результаті якої створюється об’єктивно чи суб’єктивно нове завдяки специфічним процедурам: самостійному перенесенню раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію; знаходженню оригінального розв’язання проблеми в умовах, коли відомі інші; виділенню нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об’єкта; відкриттю принципово нового способу розв’язання проблеми; баченню альтернативних варіантів вирішення проблем; комбінуванню раніше відомих способів у новий.

Оволодіння досвідом творчої діяльності включає не тільки інтелектуальний аспект особистості, а й її психологічні, характерологічні риси, до яких відносять наполегливість у досягненні мети, незалежність поглядів, активність, почуття гідності, чесність у пошуках істини, спілкуванні, а також збагачення свого духовного потенціалу, що вимагає внутрішнього діалогу, самоаналізу, саморефлексії, перегляду особистих ціннісних орієнтацій, тобто процесу самопізнання, саморозвитку. Отже, творчість вимагає інтелектуального, емоційного і вольового напруження.

Проте слід відзначити відносну незалежність змісту третього компонента від перших двох, тому що наявність знань і засвоєних за зразком умінь не забезпечує творчих потенцій особистості. Вони можуть проявлятися в неї і за умови досить обмежених за обсягом знань і умінь.

4. Досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає наявність знань, умінь, але не зводиться до них, і полягає у формуванні ставлення суб’єкта навчання до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. Доки таке ставлення не сформоване, неможливо говорити про вихованість особистості. Єдиним способом і умовою формування в особистості емоційного ставлення, сприйняття об’єкта як цінності є переживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища і потреби в діяльності.

Між названими компонентами існують певні зв’язки: кожен попередній є умовою функціонування наступних. Так, без знань неможливе ні відтворення способів діяльності, ні їхнє творче застосування. Нові знання, за наявності опорних умінь, формують нові вміння. Застосування відомих способів діяльності для отримання результату спричиняє за наявності нових, не врахованих умов, не тільки надбання нових знань, але і появу нових способів діяльності. Сам пошук останніх неодмінно сполучається з відтворенням уже відомих. Проте кожен із компонентів змісту освіти різниться характером діяльності, що спрямована на їх засвоєння, коли відбувається перетворення об’єктивного змісту соціального досвіду в надбання особистості.

Ураховуючи викладене, зміст освітиможна визначити як педагогічно адаптований соціальний досвід, систему знань, спосіб діяльності інтелектуального і практичного характеру, досвід творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу, що забезпечує світоглядний, інтелектуальний і фізичний розвиток особистості.

Державні стандарти освіти — сукупність узаємодіючих документів, які встановлюють певні норми та положення щодо реалізації освітнього процесу в Україні. Відповідно до чинного законодавства, вони встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з освітніх рівнів дошкільної освіти, загальної середньої освіти та професійно-технічної освіти і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на 10 років. Так, Державний стандарт загальної середньої освіти — це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

Державний стандарт загальної середньої освіти містить:

1. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компонент як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо).

2. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів). Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов’язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.

3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа). Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містять критерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня освіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту.

У системі вищої освіти України відповідно до чинного законодавства Державний стандарт вищої освіти є складником системи стандартів вищої освіти і містить перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти, а також до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у документах, до яких належать навчальні плани, навчальні програми, підручники й навчальні посібники.

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів — це державний нормативний документ, що визначає перелік навчальних предметів, які вивчаються в закладі освіти, їх розподіл за роками, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, а також структуру навчального року.