Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

— Хто знання має, той і мур ламає.

2.2. Зміст освіти

Зміст освіти — це чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими суб’єкти навчання оволодівають у закладах освіти. За тисячолітню історію своєї діяльності людство накопичило величезний обсяг знань про природу, суспільство, виробничу діяльність. Зміст освіти виокремлює лише частину узагальненого досвіду людей.

Визначальними чинниками, що впливають на формування змісту освіти, є:

рівень досягнень науки і техніки в різних галузях знань;

завдання виховання всебічно розвиненої особистості;

фізичні й соціально-психологічні можливості суб’єк­тів навчання;

відповідність обсягу змісту відведеному часу на ви­вчення конкретної дисципліни;

наявність навчально-матеріальної бази закладу освіти;

міжнародні стандарти і національні особливості.

Категорія «зміст освіти» історична: вона змінюється під впливом розвитку культури, виробництва, розробки дидактичних технологій, конкретних методик тощо. Основні теорії формування змісту освіти склалися в кінці XVIII — на початку XIX ст. і одержали назву формальної та матеріальної.

Представники формальної теорії освіти (Дж. Локк, Й. Пе­ста­лоцці, Й. Гербарт, І. Кант та ін.) вважали, що джерелом знань є розум людини. Тому провідне завдання освіти вони вбачали в розвитку розумових сил: логічного мислення, уяви, пам’яті, інтелекту особистості. На їхнє переконання, зміст освіти мають складати навчальні предмети, які виконують функцію «гімнастики розуму» (математика, логіка, класичні мови тощо).

Прибічники матеріальної теорії (засновник Г. Спенсер), що набула поширення в XIX ст. у зв’язку з розвитком машинного виробництва, вважали, що головна мета освіти — оволодіння тими, хто навчається, якомога більшим обсягом корисних знань із різних галузей науки. Тому в змісті освіти надавали перевагу тим дисциплінам, які створювали підґрунтя для озброєння суб’єктів навчання практичними уміннями й навичками.

Ця тенденція знайшла подальший розвиток (на межі XIX — початку ХХ ст.) в теорії прагматизму (основоположник Дж. Дьюї), відповідно до якої основу змісту освіти має складати розвиток практичного досвіду особистості.

У вітчизняній педагогічній думці переважає теорія функ­ціонального матеріалізму, основи якої були закладені К. Д. Ушинським, В. О. Сухомлинським. Вона передбачає діалектичну єдність оволодіння суб’єктами навчання знаннями і вміннями користуватися ними у своїй діяльності.

Сьогодні особливості життєдіяльності людини в умовах української державності, інтеграція до міжнародної спільноти, розвиток національної економіки на ринкових засадах вимагають розвитку освіти, ґрунтуючись на теорії комплекс­ності, яка має певною мірою забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості. З огляду на це, зміст освіти має відповідати таким вимогам:

відповідність соціальному замовленню суспільства, тобто завданням всебічного і гармонійного розвитку особистості, що досягається науково-обґрунтованим поєднанням різноманітних циклів дисциплін, диференціацією навчання, участю тих, хто навчається, у різних видах діяльності;

забезпечення високої наукової і практичної значущості навчального матеріалу, який включається в зміст освіти;

сприяння гуманізації освіти, що вимагає звернень до світової культури, історії, духовних цінностей; підвищення статусу гуманітарних дисциплін; визначення гуманітарних аспектів у всіх навчальних предметах; урахування не лише потреб суспільства, а й особи­стості, яка повинна мати право на певний вибір змісту освіти;

відповідність складності змісту освіти віковим особливостям тих, хто навчається;