Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Андрій з  усієї  сили намагається опанувати себе, сідає. Пальці його   впинаються в  коліна. А  кадичок, обернений в профіль, нарешті закінчує свої  свідчення,  скріпляючи  їх стандартною, але  суворою, зобов’язуючою формулою присяги. Потім тремтячою рукою підписує протокол.

— Добре, — каже Сергєєв  задоволено. — Ну, а  тепер ви...

— Це   брехня!..  —  хрипить  Андрій замість  того,  щоб закричати.

— Тихше,  тихше,  —  каже  Сергєєв.  —  За   порядком.

Отже  — громадянине Чумак, чи  ви  знаєте цю  людину?

— Ні... Ніколи...

— А пригадайте.

— Ніколи...

— Дивно, —  іронізує Сергєєв. —  Але  ж  він  вас  знає. І добре знає!  Скажіть,  Жгут, ще  раз  Чумакові, чи  знаєте ви  його.

— Знаю...

— Звідки ви  мене знаєте?! — вигукує в нестямі Андрій, не  можучи ніяк розгадати болючу шараду: «Де, де він  його бачив?!». Вигукує й впивається божевільним зором в лисяче обличчя свідка. Свідок повертається анфас, підводить свої очі... й їхні  очі  зустрілися!..

А-а! Як блискавкою прорізало мозок: сцена в хаті, батькова Біблія і цей  погляд на  прощання...

Юда!!! Ось він,  Юда!!! Ось він!!!

Андрій схлипує, схоплюється й безтямно кричить:

— Це   провокатор!  Це   брехня!  Це   все  брехня!  Провокатор!!! — кричить в самісіньке Юдине обличчя.

Перелякане те обличчя полотніє від сатанинського Андрієвого вигуку й погляду.

— Ні, це правда! — шарпає Юда  кадичком і інстинктивно перед несамовитими Андрієвими очима відсахується, хрестить  ті очі... Але  рука  зависає в повітрі... Увіччю Андрієві мелькнуло Катрине обличчя, мала сестра Галя  й бідолашна мати... Мов підкинений пружиною, Андрій зривається й дико хапає за кадичок в нестямі... Сергєєв скочив злякано, але, перш ніж він встиг  щось зробити, Андрієва беручка рука конвульсійно згребла тяжке мармурове прес-пап’є й  усіма рештками сили опустила його  на  Юдину голову...

Після того   Андрій знепритомнів... Йому здалося, що це  на  його  власну голову опустилося те  тяжке мармурове прес-пап’є...

Коли Андрія витягли, він  від  болю опритомнів і, мов крізь туман, побачив фінальну сцену своєї єдиної й останньої  очної ставки:

Перед столом нерухомо лежала якась маса, а за столом стояв з ребристою палицею в руці  Сергєєв і, підпершись в боки, несамовито й захоплено реготав: