Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Сад Гетсиманський

Схвильований староста камери ч.  12,  всесоюзної слави будівничий, звівся й не знав, що ж йому  сказати. Він дивився на  камеру, й  очі  йому непристойно воложилися все  більше... Його підбадьорювали голоси. Ось-ось він  скандально розплачеться, а  він  же  мусить сказати промову. Тільки в тій  промові нічого не  мусить бути  про  політику, й  взагалі в ній  треба все  якось обминути, пам’ятаючи про  камерних «стукачів». Все  треба обминути...

І інженер все  обминув. Дивлячись  на  сидячих людей очима, повними сліз, він  розповів веселу анекдоту... Таку собі  анекдоту. А розповівши, закінчив:

— Ну, а решту ви  самі  знаєте...

Тут  свято було  перешкоджене. Саме при  кінці інженерової «промови» відчинилися двері  й голос покликав:

— Чумак!.. Давай з вещами!..

На   цей   раз   двері   не  зачинилися, а  стояли  роззяплені  — за ними чекав оперативник з папірцем у руці.

Ілюзія виклику на волю зринула з новою силою... Люди хапливо  щось  шепотіли  Андрієві, тисли  йому руки,  поляпували пестливо по  ногах, як  він  проходив повз них  у супроводі Санька. Всі махали руками на прощання, робили змовницькі знаки і, склавши власні руки докупи, стискали їх — одна  рука  мусила означати руку  того, хто прощається, а друга  Андрієву. Так  він  пройшов через усю  камеру.

Біля дверей вони прощалися  з  Саньком. Бідолашний джура  не знав, що йому такого й сказати на розставанні. Він був дуже засмучений. Аж шкода було дивитися. Він зовсім не вірив, що  Андрій піде  на  волю, лише вірив, відчував своїм звірячим інстинктом,  що  вони більше не  побачаться. Не знайшовшись, що сказати, Санько подивився Андрієві в очі, скривив обличчя і, маскуючи сльози, що були  «на кілочку», тихо  й понуро, якось химерно продекламував:

...Будеш проклятий, милий синочку,

Як  зігнеш себе, мов  билиночку!..

Вони на  прощання міцно потисли один одному руки.

В дверях Андрій помахав рукою всій  камері ч. 12. Двері зачинилися.  За  дверима його  чекали  два   оперативники з  Раднаркомівської. А  під  тюремною брамою чекав його «чорний ворон». 

V 

Заключний етап  — це була  остання спроба «розколоти» Андрія, поставити на  коліна, щоб  таки він  поповз, як  паршивий пес, і  скавулів, лизав черевики.  НКВД  не  могло стерпіти такого поругання й глуму  над своєю всесильністю, що  хтось  не дається розібрати себе  на гвинтики й обернути в  «дірку  від  бублика». Як  це  так!  «Людішка» не  хоче  бути «людішкою»?! Чи  це не найбільша контрреволюція. І от цю «людішку» заходилися знову з оскаженінням «колоти».

Почався вдруге  «великий конвеєр». А диригували ним Великін, Сергєєв і нач.  Н-ського району Сафигін.

Коли привезли Андрія, його   вже  не  вкинули ні  в  яку камеру і ні в яку  «брехалівку», а посадили в якусь вузеньку шаховку, збиту  з  фанери. Такі  шаховки були  розташовані рядами  попід стінами  великого  льоху, як   в  гардеробній. О, це велика зміна! Заіснував якийсь новий порядок. Чи  не в зв’язку зі «зняттям» Єжова??! Андрій помітив не тільки цю зміну! Коли його  вели  коридором, а потім через цей  льох до шаховки, він зауважив, що стіни скрізь побілені, електричні лампки висять рясніше, долівка вкрита новим асфальтом. А найголовніше — зовсім мертва тиша. Черговий і наглядачі розмовляли тільки пошепки  та  на  мигах та  поклацували пальцями умовні знаки. Коли Андрія замикали в шаховку, попередили — під страхом тяжкої кари не говорити голосно і взагалі сидіти тихо.

Шаховка була  така  вузюсінька, що  в ній  не  можна було повернутися.  В  такій  шаховці можна  б  задушитися,  але творчий геній НКВД передбачливий: вгорі  прибито шматочок подірявленої бляхи і такий же шматочок прибито на дверях, над невеличкою діркою. Крім бляхи, на дверях ще є вовчок, передбачливо засклений, щоб  мешканець шаховки не  штрикнув часом пальцем у  око   тому, хто  зазиратиме. В шаховці сідальце — це  вже  велика милість і великодушність —  можна  сидіти. Сидіти й  мовчати, не  дихати, не кашляти — чекати. Може, годину, може, півгодини. А може, й добу, й дві, як це виявилося потім. Ні, таки напевно зняли Єжова!

Помежи рядами засклених шаховок навшпиньках, нечутно, по  м’якій мотузяній доріжці походжає вартовий з величезною в’язкою ключів і з гумовою палицею при  боці (це  теж  новина, яку  помітив Андрій при   вході), і  тільки подзенькування тих  ключів свідчить, що  вартовий ходить. Він там має  таємничу, нашорошену, дуже зосереджену, ніби чимсь перелякану, міну, що відзначило Андрієве пильне око, коли його  той  вартовий замикав до шаховки. І от він  з тією міною там ходить. Нюшить. «Сповняє службу». Як нашорошений пес.  Іноді він  бурчить тихо  щось до якоїсь шаховки й видається, що  він  гарчить на  найменший порух.

Ні, таки напевно зняли Єжова! Занадто вже  колосальні зміни зайшли. Такі  зміни можуть бути тільки при  кардинальних  реформах. Але при  думці  про  ті «реформи», на підставі цієї  ось  шаховки, навіть Андрієві стає  нудно.

Він  посидів у шаховці кілька годин, аж поки в нього не потерпли руки й  ноги, й  на  додачу ті  ноги ще  й  задубіли від холодної цементової підлоги. Потім його  взяли й повели десь.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 38. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи