Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Сад Гетсиманський

— Як  це! — скипів Сергєєв. — Та  це  ж нова форма!

— Добре... Але старе моє  рішення... Тут закон обійдено двічі...

— Так  слідство ж закінчене! — визвірився Великін.

— Можливо... Але  я маю  багато чого  додати...

— A-a... — протяг Великін, стримуючи лють. Посидів, ворушачи щелепою. Потім звівся й застебнув шинелю.

— Добре... Тоді  ти  будеш «додавати»...

Сергєєв хіхікнув, тим  підкресливши жаский зміст отого «додавати», й вони пішли. Пішли геть. Андрія забрав стрілок і відвів  до камери 12-ї.

Було  ясним, що це все була смуга  психологічного наступу і тепер той  наступ психологічний скінчився.

«Додавати» — це  вже  буде  отой обіцяний «заключний етап».

Хоч справжній зміст  цієї формули далеко не ясний. Якщо під ногами були  камери смертників, до яких Сергєєв стукав ногою, то той  етап  несподівано може бути  справді заключний і дуже  короткий. Адже  ж судять заочно спецколегії та ще  якісь там  суди.

В  тюрмі розпочалася своєрідна епідемія — «печатання пальців» та фотографування. Весь  другий спецкорпус «печатав  пальці». В цій камері гіпертрофованого бюрократизму коли щось роблять, то неодмінно на високу скелю, якщо не можна зробити «в міровом масштабє». І якщо почалася якась кампанія, її  ніщо не  в  силі  зупинити. Вона йде  тотально. Так  і з цими пальцями — їх «печатали» тотально. Це курйоз, звичайно. Не  може ж бути, щоб  всі в’язні так-таки одноразово  готувалися на етап  чи на суд. Та найбільшим курйозом було  те, що, за  давно існувавшими правилами, по  тюрмах цієї  благословенної країни робили дактилоскопічні відбитки та фотознімки лише доведеним злочинцям та засудженим. І  ніколи не  робили цього тим, чиї  справи перебувають в процесі слідства, в процесі вияснення, й невідомо ще було, як  те все  скінчиться. Але  то  було  колись, коли ще  існував якийсь глузд.  Зараз за всіма ознаками весь  той  глузд  випарився. Проте це, мабуть-таки, було  за  приписами нового, спеціального глузду, за  новою скаженою діалектикою, яка каже, що  з  совєтської єжовської тюрми все  одно  виходу нікому немає. Хто сюди входить, ніколи назад не виходить. То  тоді, дійсно, все  це  закономірно. Яка  різниця, справді, коли робити знімки та «печатати» пальці — на перший день після арешту, а чи на перший день  після смертного вироку, чи  після вироку на  довгі  роки каторги. Все  одно, рано чи пізно,  вирок прийде і  це  треба  буде  робити, тож   ліпше поробити все заздалегідь. Це  є зразок раціоналізації й автоматизації. Можна навіть взагалі «перепечатати» пальці всім мешканцям СССР ще до їх арешту, бо ж все одно доведеться «печатати»! Не за розпорядженням паспортного якогось там бюро, а за розпорядженням тюремної  адміністраці ї, до рук  якої ті мешканці так  чи  так  потраплять.

Епідемія ця  викликала багато хвилювання, різних припущень, розгубленості серед в’язнів. Особливо розгубилися ті, що  потрапили до  тюрми недавно і ще  жодного разу  не були  на  допитах.

В  корпусі стояв шалений рух.  З  камер брали партіями по 30—40 чоловік і водили до приміщення тюремної канцелярії. Там  у якімсь темнім закамарку з десятеро тюремних службовців розкачували фарбу на  плитах, мастили людям пальці й  прикладали до  заготовлених якихось папірців. Ті папірці лежали стосами, і на  них  нічого, крім ім’я  й  прізвища, не  ставилось. Це  теж  раціоналізація! Решту додадуть потім. Залежно від того, яка  доля  спіткає «людішку». Може статися й  так, що  взагалі не  треба буде  нічого додавати, коли, скажем, «людішка» вмре або  її приб’ють, або  випадково  розстріляють, тоді  папірці  просто  викинуть у  піч  з усіма  «пальцями». Після відбивання пальців партію вели  в якийсь темний льох  і там  кожного окремо фотографували. Давали номер на груди, повертали в профіль вліво, в профіль вправо, анфас, в потилицю... Готово.

Камера  12-та почувалася так,  ніби  була   напередодні великих подій,  що   нагло  можуть розметати  всіх  в  різні боки. Проте час  плинув, але  подій ніяких не  траплялось і, здається, не  передбачалось. Телеграф не  приносив жодної цікавої вістки, з якої можна б вичитати, що  означає вся  та дактилоскопічна епідемія.

— Чумак  з   вещами!

Всі  в  камері були  страшенно здивовані. Це  вперше за весь  час  викликають просто, без  піжмурок, без  переклички на  «Чи»,  на  «Ри».

— Чумак  з   вещами!

Андрій  взяв   свої   «вещі»   —  свою незмінну  заяложену торбиночку з шкоринкою. Санько вкинув туди  свою пайку на  придачу — все.  Чумак зібрався з «вещами». Але  минає година — не  кличуть. Не  беруть. Минає дві — не  беруть.

Вся   камера заінтригована. Починає  кружляти логічне припущення... Несамовите, але логічне: беруть вдень — значить, на    вол ю!  На  волю!!!  Підтвердженням цього є  той факт, що не взяли одразу, — значить, «готують документи». Оформляють. Виписують гроші в бухгалтерії, адже  ж Чумак мав   там  свої   гроші конфісковані?!  Шукають  одежу, яку-небудь одежу, бо  не  можуть же  вони Чумака випустити в самих рубцях, голопузого... На    вол ю!

Вже  всі  були  певні, що  таки на  волю. Буває. В цій  химерній країні все  буває!..

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 36. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи