Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Сад Гетсиманський

І  другий спогад, що   зринув  в  імлі   Андрієвого  спустошеного серця: така  сама  темрява, в ній  сонячний зайчик. Невідомо,  звідкіля він   узявся, як   він   прокрався, але  він мерехтів і бігав  (він  бігав  у ночвах, що  стояли з дощовою водою посеред хати)  — він  жартував. Потім якимось дивом той  зайчик опинився вгорі   і  там  завмер... І вже  не  було зайчика — десь  з темряви дивилася скорбна Божа Мати з дитям на  руці.  То  та почорніла іконка, до якої мати їх щовечора ставила навколішки молитись. Але  тепер вона була ясна-ясна,  мерехтлива. Вона ожила й  дивилася з темряви. Зачарований і зляканий, Андрій не  міг вийти з дива... І він пам’ятав потім усе  своє життя це  дитяче, таке  дивне, таке зворушливе «чудо»,   що  було  другим відправним пунктом його  сприймання світу... Божа Мати подивилася на  нього й  на  всіх  сплячих, посміхнулася скорбно і...  теж  погасла.

З серця видирається туга.

Погасло. Все  погасло. Пружина розкручена, й  ніщо не в силі  вже  її накрутити. Думка пробігає швидко, гарячково, хаотично через  все життя й зупиняється над безоднею, в якій погасла веселка його  життя. Все.  Так, все.  Безповоротно... Ну  ж, чого  вагатися?! Серце набрякло від  болю, і той  біль заступає все, і його  несила терпіти. Він  розливається в безконечність. А під  ним — вже  немає нічого, все  спопеліло, лише стоїть, як  табличка, прокляте слово над  усім, в  що вірив і що  любив:

«Жгут»...

Андрій зціплює зуби  й  простягає руку... Камера спить. Звалище людських кінцівок спить, звалене в хаос, в кладовище людських нервів і потрощених сердець... Андрій простягає руку  й тихенько мацає щілину межи дошками, рука його  несамовито тремтить... Ні, треба спершу налити чаю  в миску... Тихесенько наливає в миску теплого чаю  й оглядає камеру — чи всі сплять? Всі сплять. Як побиті... Хапаючись, Андрій напинає ліву  руку, а правою шукає за ножиком. І в поспіху не може знайти... Всі сплять, а він не може знайти...

Ось  хтось  прокинеться! І тоді — тоді все пропало — він  уже не  втече  з цієї  камери, з цього світу, від цього нестерпного болю... Де  ж  він?!  Чи, пак, він  його   поклав під  голови? В  забутті вийняв  і  поклав під  голови?! Андрій мацає  під ганчір’ям — нема... Тоді хапається за кишені — здається, він його  поклав сюди... З  несамовитим розпачем, тремтячими руками він  шарить по  кишенях,  поза рубцями лахміття, і знову в щілині, і знову в кишенях — що  за мана!.. Господи, що  ж це  таке?!  З  його  горла ось-ось має  видертися стогін. Може, це  він  уже  збожеволів?! Збожеволів?!

І раптом намацує маленьку паперову горошинку... В кишені... За  рубцем...

Горошинка — записочка від Катрі!..

І так, ніби після того  заштрику тоді  на  слідстві, його всього стрясає. По  тілу  йде  гаряча хвиля, аж  зашпори заходять в пальці, хтось  попустив гальмо й розсунув темряву.

Андрій розгортає  записочку  й  читає дрібненький почерк:

«Будь  мужній! Тримайся! Любий!»

Він  цілує ту записочку й знову складає в горошинку, й стискає ту горошинку в руці.  Витирає спітніле чоло... «Фу-у, малодух!.. Ну-ну, ще  не  час!  Ще  не  час...» І, спершись об стіну  спиною, сидить, блідо   посміхається... В  серці хтось знову накручує пружину. Накручує до краю.

Паперова горошинка, просякла потом, притиснена пальцем  до долоні, проміниться в серці так, як колись той образ Божої Матері.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Вранці до Андрія підійшов Санько:

— Андрію Яковичу! А може б, я оце  вас  поголив?

Діставши згоду, Санько намилив Андрієві щоки справжнім  милом (десь   доп’яв змилочок), потім вийняв із  своєї кишені Андрієву пропащу залізячку й гарненько його  тією залізячкою поголив. Заскаливши око, він  її так  гарно «підтягав» об  підошву черевика...

Андрій почервонів, як  дітвак, спійманий на  шкоді, але нічого Санькові  не  сказав. У  Санькових руках   ганебний доказ його  слабкодухості.

Але  ж і варвар! Коли він  її так  мистецьки вкрав?!

Андрій лишився жити. Лишився нести свій  тяжкий хрест до кінця. Поки впаде.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 32. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи