Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Андрія посадили на табуретці. По  формі. Довго дивились мовчки, вивчали Андрієве обличчя.

Потім Великін вийняв з течки непідписаний протокол і  мовчки поклав його  на  стіл  насупроти Андрія. Поклав  і дивився чекальним поглядом.

— Ну-с? — процідив запитливо Великін.

Сергєєв позіхнув і оглянув камеру так, ніби вперше її побачив, постукав з  цікавістю закаблуком об  підлогу, подивився туди, де постукав, і запитав Великіна:

— Гм... Це  там  камери смертників?

— Там... —  сказав  Андрій замість  Великіна  і  замість відповіді цьому останньому.

— О, а ти  й  знаєш? — здивувався Сергєєв іронічно. — Звідкіля ти  це  знаєш?

— Весь  світ  про  це  знає.

— Та  що  ти!..  А  от, що  ми  тут  сидимо й  що  з  тобою зробимо — про  це  світ  не  знає. Ажи?  Чи  як  ти  думаєш?

— Взнає... колись...

— Ха-ха-ха!.. Ну, то вже, брат, дудки!.. Ха-ха-ха! Та якби світ знав, що ти оце  тут, то прийшов би сюди й тут тебе геть роздер! Поняв! Так  що  ми  тебе  охороняємо...

Андрій промовчав.  Він   не  мав   охоти  до  розмови, як не  мав   зовсім наміру й  підписувати протоколу. Даремно Великін дивився таким чекальним, напруженим поглядом, водячи ним від обличчя до протоколу. Андрій не  збирався підписувати. Це  було  написано на  його  обличчі й  на  всій його  фігурі.

— М-да-а...  —  протяг  Великін,  примруживши  очі   й зціплюючи зуби.   — Так   ти  що, відмовляєшся від  усього, що  ти  тут понаписував? Ну, добре, якщо вже  ти  не  хочеш підтверджувати, то ти так і напиши: «відмовляюся від усього, що  я тут понаписував!..» Пиши. Ну-ну, давай.

— Вірно...

— Ага, ну от ти сказав «вірно»!  Отак і запиши, запишіть, Сергєєв, «вірно» і так  далі...

— Вірно, — відкарбував Андрій, — а  за  цим іде  «і так далі»  — тобто: вірно, що  така  фраза там  мусила б стояти. Але  написати її  мусить... гром. Сергєєв,  бо  ж  то  він  там понаписував.

— Та ти що! Зідіотів? Забув уже, як  ти писав?! Не  забув? Ну, так  і напиши: «все, що  я отут  написав, є брехня». Чого тобі  ще  треба. І буде  квит. Отак відмовишся, і все  буде  в порядку. Ну?  І закінчимо вже  все  по-хорошому. Справді, досить вже  цієї  єрунди!

Андрій не  поворухнувся.

— Та  що  ж ти, чорт  би  тебе  забрав!  Підтверджувати не хочеш і заперечувати не  хочеш? То  що  ж ти  хочеш?!

— Я хочу... Я хочу  бачити прокурора. — Андрій зовсім не  хотів  бачити ту мавпу, але  це  так.