Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Ой  не пугай, пугаченьку,

Власне, співав Микола, а Андрій з Руденком лише тихенько йому помагали,  скорше  співали  мовчки,  серцем, кожен по-своєму.  Але  все  одно вони  співали  втрійку, а Санько сидів, слухав.

Пісня була  саме  така... В ній  співалося про  вдову  й про мале   дитя, та  про   орла, що  вміє   розмовляти. І всі  в  ній уміють розмовляти. І їх персоніфікує Миколин голос:

Ой  не пугай, пугаченьку,

В зеленому байраченьку...

Як  же ж мені  не пугати,

Як все яри  та байраки.

Ніде  мені  гнізда  звити

І діточок розплодити...

Микола співав з таким чуттям, ніби передчував серцем, що  має  щось статися, щось безмежно трагічне й непоправиме, і його  смутний і гарний голос брав  за серце не тільки Санька, а  й  не  одного в  камері. А ще  більше, може, брав за серце зміст.

Ішла  вдова  долиною

З маленькою дитиною...

Для  одних то вдова, для інших то мати, сестра, дружина, й кожен міг  до болю чітко уявити, як  от вона йде... І як  от вона тужить...

Ой, сину  мій  малесенький,

Де ж наш  батько ріднесенький?!

...................................

Летить  орел  над  водою,

Розмовляє з удовою...

Тут  помічники —  Андрій і  Руденко —  відстають, завмирають і  Микола співає сам.   Микола  співає тихо, але всі,  мабуть, чують   це  місце  пісні  в  найдальших  кутках, причаївшись. 

Не  плач, не плач, молода удово!