Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Там, там... В божевільні...

Галя  шепотіла гарячково, збиваючись, поспішаючи виговорити все, поки машина не  прийшла до мети.

— Давно, Андрієчку!.. Вона давно тут...  Ой, як давно!.. Її мордовано!.. Ой, як  її мордовано!.. За  тебе, Андрієчку... За тебе... За  нас... Вона старалася... Вона передала ще  раніше тобі записочку... Ось... Ось... Передала... Скинула з горішньої камери в щиток для мене, щоб  я передала тобі через інших... через кого-небудь... Я  ждала нагоди... Щоб через когось...

Галя  шепотіла й шукала гарячково записочку, й не могла її знайти, дуже  старанно заховану. Нишпорила поза рубцями  свого вбогого пальтечка. Нарешті знайшла  й  всунула Андрієві в руки манюсіньку гульку, як  горошина завбільшки, — згорнену, скручену в гульку  записочку. Андрій затис її міцно в тремтячій руці, відчуваючи, як  вона його  пече, та манюсінька записочка.

Жорстокий  Андріїв план  розсипався  на   порох. Розсипався з гуркотом. Тяжка гора  сповзала з плеч. Одна гора сповзала, а друга  насувалась. Ще  страшніша. Катря збожеволіла!!!  Його Катря... Його вірна Катря!.. Вірна ж  Катря! Вірна!.. Збожеволіла... Він  уявив її в цьому пеклі, він  уявив її  на  «великому конвеєрі»... І нічого не  чув, що  говорила сестра, так   гуділа   йому голова. Але  він   прибрав себе   до рук.  У  них  так  мало часу, а  так  багато треба поговорити. Слухав, як  Галя   розповідала про  себе, її  обвинувачують... в приналежності  до  повстанської  організації,  в  терорі,  в шпигунстві!.. Боже мій!!!

— І ти...  «розкололась»? — запитав тихо, обережно, голублячи сестрину голову.

— Я нічого не  знаю... Все  так  страшно, братику! Ой, як страшно!.. Але  я нічого, нічого ж не  знаю... А ти?

— Ні! Ні, Галю...

Він  решту невисловленого вклав у міцні, гарячі обійми. Він  обхопив її за плечі, тис  до серця, цю  нещасну, зовсім зовсім юну   дівчину,  свою  сестру,  що   так   стратила свою молодість. За  нього. Так, за нього.

Машина, гуркочучи, йшла нічними вулицями недавньої столиці, діходила до  мети, а вони ще  й  не  поговорили нічого, хоч  як  квапились. Перебиваючи сестрине гарячкове шепотіння,  Андрій запитав про   братів. Він  похмурився в темряві — запитав про  братів. Галя  про  них  нічого не  знає тепер. Вони «поїхали геть  того  ж дня. Поїхали».

— А про  Миколу... Як  ти  думаєш про  Миколу? Га?..

Галя   мовчить, стискає мовчки Андрієву руку  й  плече. Андрій питає знову, але  Галя  мовчить і тільки тихо  плаче. В  неї   не  повертається язик  висловити те, що   й  їй  пече мозок. При згадці про  брата ніби чорна тінь  підвелася над ними — над їхніми серцями, над Катериною... Галя  мовчить. Така худюсінька, бідолашна його  сестра Галя. Вона нічого не  каже про  Миколу, лиш каже інше: «Вмерла мати!»

Від  туги   й  безконечного  та  безнадійного  ходіння  по всіх  усюдах, сина й  дочку  шукаючи, вмерла їхня  мати. Це вона взнала в тюрмі вже, принесли люди... З їхнього міста, знайомі. А  забрали їх  з  Катериною скоро після того, як забрали Андрія. Спершу взяли Катерину. Потім прийшли по  неї.  Ах, як  та  мати розсталася з  нею!.. Вона лишилася непритомна лежати в хаті.  Одна...

Машина стала. Вони цілувалися. Вони гарячково щось говорили одне  одному. Вони підбадьорювали одне  одного.

Андрій просив передати якось Катерині такі  слова...

Але ті слова лишилися несказані. Відчинилися дверцята: «Виходь!»

Як  же  здивувались аргати, побачивши, як  з  однієї кабінки  вилізли зразу   мужчина й  дівчина!  Зчинився  цілий переполох. Допущено страшний промах... І як же здивувався Андрій, побачивши сестру при  світлі  ліхтаря біля  входу  до тюрми! Це  була  та і не  та Галя! Зовсім уже  доросла, сувора дівчина. Вона була   скорбна і  була   напрочуд гарна,  саме розцвітала  в  пеклі. Тяжкий  іспит і  завеликі  страждання зробили  її  передчасно  дорослою. Витерши сльози,  Галя помахала Андрієві рукою, пішла. Пішла, взята з обох  боків «в шори» двома аргатами.

Андрія питали переполохані тюремники, чи  він  не  знає цієї   дівчини. Ідіоти!  Як   же  брат   може  не  знати сестри? Але  вони питали, й  він  заперечив —  заперечив, бо  звик усе  заперечувати перед цими людьми. Ні, він  не  знає цієї дівчини. Потім вони  устійнили по  супровідних записках тотожність прізвищ і зовсім переполохалися. Вони злодійкувато намагалися на  свою руку  якось полагодити цей  свій «вчинок», виявляючи зразок «революційної пильності», але Андрій не  знав, що  вони лише ради  нього пускають туману, до начальства вони ж про  цей  випадок не  донесуть, бо це  може ж  коштувати голови декому з  них, що  до  такого допустилися.

Вивівши з  «чорного ворона», Андрія потримали  трохи у  вартівці під  грізним  моральним  тиском,  роблячи  йому старанний обшук та даючи зрозуміти, щоб  він не давав волі язикові з приводу того, що  сталося, а тоді одвели й уткнули в «брехалівку».

В «брехалівці» Андрій прочитав записку. З мотивів конспірації вона була  не  заадресована нікому й не  було  вжито його   ім’я  взагалі. Там  стояло всього чотири слова, написаних дрібнесенько-дрібнесенько на  клаптику цигаркового паперу: