Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Ви  кричали, що  вас  били, — наставився начальник на  бідолаху виряченими  очима.

— Та  що  ви! Ні, ні...

— Вас  били?

— Ні, ні! Мене не  били!

— А вас?  — запитав начальник презирливо слідуючого.

— Ні, ні!

— А вас?

— Ні...

— А вас?

— Ні...

— І вас?

— Ні...

— Ну, от бачите! — повернувся начальник до прокурора глузливо. Прокурор опустила очі  й  з  мукою чекала кінця цієї  проклятої візити. Була  та жінка до того  нещасна й стурбована (власною долею, може!), що  Андрієві було  жаль  на неї  дивитися. Навіщо вони її водять, цю  нещасну жінку?!

І кому  потрібна ця  комедія?!

Устійнивши, що в камері нікого не бито, а ті крики — то була  лише провокаційна «обструкція», організована ворогами народу «під  шумок», начальник презирливо процідив до всієї  камери:

— Прокурор розпорядився давати вам  паперу для  заяв. Будете писати заяви й  здавати наглядачам або  черговому корпусу, а той  передасть їх за призначенням. В заявах можете  писати що  хочете! Ви  зрозуміли? Що хочете!

По  тому  вся  група  пішла геть.  Зачиняючи за нею  двері, наглядач мовчки вишкірився до камери.

Милість була  велика, але  з усього було  ясно, що  всі  ті заяви далі  не  підуть, як  до  рук  цього начальника і  йому подібних та до рук  слідчих, що  будуть  їх студіювати й прикладати до «діла».  А якщо ті заяви потраплять навіть до рук цього «прокурора по  надзору», то й що  з того?

Обговорюючи все  це  скептично,  в  камері пригадали, скільки прокурорів сиділо й сидить у тюрмі, а надто згадали того  прокурора Брона.

Однієї ночі  вкинуто до камери Карла Маркса...