Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

В чадних обіймах сну  люди лежали хаосом, як  трупи на побоїщі, переплутавшись руками й  ногами: душі  їхні  десь повтікали в  соняшне марення або  жаске маячіння,  жили іншим життям, покинувши тіла  напризволяще, щоб  от лежали купами й сходили терпким смородом поту  й немитої шкіри. Люди роздвоїлися — на  посинілі, напівмертві тіла, що валялися в камері, й на живі  душі, що десь вимандрували геть  в інший світ, і здавалося, що  ніщо не  в силі  їх з того іншого світу  повернути назад, аж поки не прийде вранішня перевірка з отим «Маня, на повєрку становісь!» Ніч  доходила середини. Аж  раптом біля  дверей хтось  зойкнув безтямно, а далі  зайшовся  божевільним хихотінням. Люди зринали зі  сну, витріщали очманіло очі, й  хвиля хихотіння помалу розросталася. Те  хихотіння поширювалось, як  зараза, виростаючи в психоз — в психоз спільної дикої візії.  На  що вже  Андрій мав  міцні нерви, але  відчув, що  він  піддається загальному психозу й не в силі  йому протистояти, не в силі відпекатись галюцинації, що  зринула для  цілої камери й стояла перед безліччю очманілих очей, нагло переключених від окремих сонних візій  до візії  загальної...

В дверях стояв Карл  Маркс. Відчуття його  реальності було  просто приголомшуюче. І в  той  же  час  він  був  ніби привид, ніби  клубок сивого диму  чи пари, ніби  туманність в погано протертих з поволоки сну очах.  Люди хапливо терли очі, але візія  не зникала. Відсахнувшись спиною в замкнені двері, розпростерши  руки,  як   крила, білий-білий, мовби посланець неба, стояв бог, патрон цієї  землі — Карл Маркс. Біла буйна шевелюра і борода клубочилися розкуйовджені вітрами під  час  чаклунської, стогосвітньої подорожі. Біла одежа... Він  був  у самих кальсонах і натільній сорочці.

— Кар-р-рл Мар-р-ркс... — відіхнув хтось   безтямно,  і той  віддих  пішов по  всій  камері, з уст в уста.

— Кар-рл Мар-р-ркс...

Карл Маркс відслонився від дверей і ступнув пару  кроків повільно, як  сомнамбула, і став, розпростерши руки.

— Боже! — промовив Карл Маркс. — Де  ж це  я?!

Мертва тиша. Якийсь бідолаха, відчувши себе  за межею реального, в царстві божевілля, дико й тоскно закричав, як кричать люди теряючись. Хтось на  нього крикнув, і  тоді галюцинація розвіялась. Галюцинація розвіялась, але  Карл Маркс стояв. Він  був  у кальсонах і спідній сорочці, і це, власне, привело людей до пам’яті. Якщо це й Карл Маркс, то  зовсім не  привид, а  нормальна, приголомшена в  такій же  мірі, як  і  вся  камера, жива людина. Люди протирали очі  вже  спокійно,  зітхали й,  сідаючи по-турецьки,  як  до молитви, дивилися на  гостя нормальним зором, дивились насмішкувато.

— Де  це  я?! — повторив гість  у кальсонах.

— На  курорті, — сказав хтось  понуро.

— На  Сабуровій дачі, — додав  інший ще  понуріше.

— Ідіть  сюди, професоре, — сказав Гепнер, упізнавши гостя  нарешті.  —  Це   професор Н-ського  Марксо-ленінського  інституту, колега...  —  пояснив  Гепнер для   цілої камери тихо.

По  камері прокотився сміх  полегшення і воднораз уїдливої іронії. А хтось  навіть пожалкував, що це не справжній Карл Маркс, оформивши той свій  жаль  у відповідну репліку. А  хтось  висловив сумнів уже  в  правдивості слів  Гепнера. А хтось  іронічно (а  може, й  справді!) вигукнув з  тоскною експресією:

— Карл Маркс! О Карл Маркс! Ряту-уй нас!!!

— Рятуй нас... — віддало луною в другій камері. І тяжко було збагнути, чи це вияв убивчого шибеничного гумору, чи слова адресовані до справжнього Карла Маркса — патрона цієї  країни, а значить, і патрона цієї  тюрми, як  апофеози Великої революції, що  вибуяла на  Марксовім генії.

Як  би  там  не  було, але  цей  епізод і поява цього Карла  Маркса  стали причиною  пізніших  великих  дискусій і словесних герців в  камері ч.  12  між  ним як  уособленням Карла Маркса,  як   фанатичним  його послідовником,  що ідеально правив за Марксів дублікат, і штурманом та іншими.  В його  особі прийшла в камеру Марксова доктрина на перевірку, посаджена в тюрму, тим  ствердивши, за словами штурмана, що  «процес дійшов цілком свого діалектичного заперечення».

Тим  часом на  запрошення Гепнера Карл Маркс вагався якусь  хвилину,  вхопився  руками  за  голову  в  безмежнім розпачі:

— Боже, Боже!..

— Та це не Карл Маркс, це піп! — кинув хтось  глузливо.

А другий:

— О! Карл Маркс з атеїста став  віруючим! Ха-а...