Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Ти хто? — спитав Карл Маркс усторч того, що сміявся.

— Металіст.

— А ти?

— Комуніст.

— А ти?

— Пролетарський композитор.

— А ти?..

І відбулася цікава нарада. Карл Маркс гарячково питав, тикаючи пальцем і намагаючись щось для  себе  вияснити, а йому напівжартома, напівсерйозно відповідали, як  генералові.  По  камері йшов вітер  запитань і відповідей. Результат був  надзвичайний. Виявилось у висліді переклички,  що  в камері сидить все пролетаріат, його  верхівка, його  інтелігенція.  Переставши питати, «Маркс» звісив голову на  груди  й тяжко зітхнув. Був він надзвичайно подібний до К. Маркса, цей  професор, а найбільше тієї  подібності додавала типова його  професорська поведінка — поведінка розсіяної, наївної людини, що  нічого не  знає, що  в світі  робиться поза його кабінетом, і, зіткнувшись з  реальним  світом,  найменші дрібниці відкриває, як  Колумб Америку. Відкривши таким чином камеру ч.  12 як  обіталище пролетаріату й ветеранів революції, Карл Маркс постояв і, не знаючи, що  ж сказати тут, розвів якось смішно руками:

— А мене от витягли з постелі...

Він, здається, хотів  виправдатися, що  в такім добранім товаристві опинився без  штанів.

— Нічого, то ще  півбіди, — потішав його  хтось. — Біда попереду.

— Лягайте спати! — прошипів наглядач у дверях, відчинивши їх нечутно.

Тим   сцену було   вичерпано. Карл  Маркс  пройшов  до Гепнера й там  сів.  Камера вклалась спати.

По  кількох днях  гарячих дискусій з штурманом і іншими  К.  Маркса забрали на  допит і привезли назад побитого. Потім на  очах  цілої камери обстригли йому розкішну шевелюру й бороду, і професор Марксо-ленінського інституту з Карла Маркса став  маленьким, зморщеним, безмежно погнобленим дідком, подібним до Маневича. З нього зроблено страшного ворога народу, й він з першого ж допиту геть все підтвердив і в усьому «признався», «розколовся» й, сидячи в камері ч.  12,  зітхав  дні  і ночі. Ні, цей  витвір Марксової доктрини зовсім не  по  його  зубах  і не  по  його  нервах.

Забирали з камери Сашка. Прийшов черговий корпусу й  покликав  Грязнова. Аж  тепер  камера  взнала  Сашкове прізвище.

— Грязнов, з вещами!

Але  Сашко не  пішов,  категорично заявивши  про   це черговому в найдинамічніших висловах.

Тоді   прийшло  по  Сашка  чотири тюремники.  Сашко забився в кут, весь  пломеніючи, — і почалася баталія. Чоботи, черевики, миски, що стояли з недоїденою «баландою», торби, глечики — все  пішло в рух. Сашко відбивався несамовито й кричав:

— Мерзавці! Насаджали людей невинних в камеру ось  і мучите. Не  підходь, бо  вб’ю!  Сволота!!!  Гади!!!  Троцькістів видумали!.. — і запускав миски, що  підверталися під  руку, мечучи їх, як  диски, й  розбиваючи об  протилежну стіну. Миски  летіли зі  свистом,  ударяючись об  стіну, засипали лежачих череп’ям.

Але  мисок не  вистачило. Чобіт і черевиків теж.  Сашка обложили тісно й, ламаючи будь-який спротив, скрутили, зборкали й поволокли. Сашко кусався, дряпався, бив  ногами, вириваючись, в груди  й по чому  попало і все кричав про невинних людей, кричав такі  речі, що й за одну  соту їх нормальну дорослу людину, першого-ліпшого з цієї камери було би тут же задушено, а потім ще й додатково розстріляно, та їх і не  посмів би  кричати ніхто. Але  Сашко горланив так, що  й на  третьому подвір’ї за  тюрмою, напевно, було  чути.