Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Сад Гетсиманський

Та й стала  кувати.

А я молоденька

Виходила з хати,

Виходила з хати

Зозулю слухати...

Пісня  завмирала на   останньому  слові строфи,  й  всі чекали якусь мить, не  кваплячись, а  десь  хтось   вже  розгойдував далі:

Ой  ти, зозуленько,

Чого  рано  куєш?

Чи ти, зозуленько,

Моє  горе  чуєш?  Ге-е-й!

Чи  ж ти, зозуленько,

Моє  горе  чуєш.

Коли  строфу доспівували українці, підхоплювали вірмени. Кінчали ці, починали греки. Пісня гойдалася часом годину і ніколи нікому не  набридала.

Такою ж піснею була  ще  «Суліко». Її заспівували вірмени, а підхоплювали в Андрієвому кутку, й вона розходилась, мов  кола на воді, аж поки не опановувала всю  камеру. І так само, як і перше, тихо  й задумливо ходила хвилями, співана геть всіма  без винятку. Східна душевна мелодія цієї пісні, так як і першої, полонила душі, наганяла смуток, легеньку журу, тиху задуму. Під  ці дві пісні, як під материнську колискову, гарно було щось робити, думати, дрімати, мріяти... і співати її  цілим недавнім ярмарком,  що  ще  перед тим   сварився, палахкотів, а  під  чарами  пісні переставав тим   ярмарком бути.  Камера оберталася в якусь східну  молебню. Адже вони моляться, ці  люди, заплющивши  очі, воркуючи всі  один мотив, не  порушуючи єдиного ритму, а якщо в якімсь кутку й затягнуто кінець, то це  справляло враження великого безмежжя, враження, що  пісню співає цілий світ.

Цими  піснями  упивався Металіді. В  нього аж  сльози стояли на  очах, коли він  слухав, як  співала вся  камера. Під їхнім  впливом в нього родилась ідея створити камерний хор. Справжній, великий хор.  Захоплений цією ідеєю, він  цілі дні  проводив у  другій, краще  забезпеченій  від  втручання наглядачів, половині тихенькі проби. Співаків не  бракувало, і справа посувалася вперед. Минали дні.  Приготувавши нарешті репертуар, Металіді давав концерт. Як  на  тюремні умови, хор його  був знаменитий. Та й не тільки на тюремні умови.

Концерт  Металіді давав у  другій половині  камери,  а перша відігравала роль  театральної зали. І наробив Металіді тим концертом багато клопоту тюремній адміністрації. В час, коли вся тюрма вклалася спати і коли тюремна адміністрація найменше  сподівалася  чогось подібного,  Металіді зібрав свою капелу в глухій  камері, договорився, що  всі  слухають концерт лежачи, як  в  першій, так  і в  другій половині,  та що  хор  теж, на  випадок тривоги, лягає собі  на  підлогу й «спить», як  ні в чому  не бувало. Металіді «вдарив» концерт на повен голос. Першою піснею заспівали «Закувала та сива зозуля». Хор  співав, а надворі зчинилася біганина. Вартові з веж  щось репетували. Хтось тупотів попід стінами вчвал, намагаючись зорієнтуватися, де саме  співають. Але спробуй зорієнтуватися, коли співають в герметично закритім ковчезі, за  вікнами, «задраєними» залізними щитами. Андрій зателефонував у нижні камери, щоб   подали сигнал, коли почнеться контроль. Біля дверей лежали спеціальні дозорчі, приклавшись вухом   до  тих  дверей. Все  було  забезпечено. Нижні камери теж  чули   концерт, і  напевно там   шалено потішалися. Концерт гримів на  славу. Коронним номером був «Інтернаціонал». Як же ж він звучав в таких обставинах, цей  задрипаний, заяложений «Інтернаціонал»! Металіді, звичайно, на  це не  розраховував. А це була  зовсім інша пісня, грізна, з зовсім іншим змістом, ніби  проречиста, символічна і... контрреволюційна. Так-так, контрреволюційна, хоч ніхто в ній  не  зміняв ані  слова.

Ми  всіх катів  зітрем  на порох!

Повстань же, військо злидарів...

Безперечно, що  Металіді взяв   його   до  репертуару для того, щоб воскресити, а по простоті душевній, розраховуючи, що, якщо «всиплеться», то буде  виправдання: він  співає не що-небудь, а речі  ідеологічно витримані, бо яка  ще  ідеологічно витриманіша річ  є за «Інтернаціонал»?

Але «Інтернаціонал» лишився недоспіваний. Приблизно на  половині з  усіх  правих, і лівих, і нижніх камер забило тривогу по  телеграфу, пісня  враз   згасла, хор  вклався на підлогу, й всі завмерли в чеканні, захропли для  проформи. Довго нікого  не  було, чути, як   грюкали  двері   в  нижніх камерах. Нарешті прийшли до  камери ч.  12.  Відчинилися двері, і вскочили до камери сполохані й заспані начальники, з найстаршим на  чолі, з тим  альбіносом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 42. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи