Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Сад Гетсиманський

— Для  чого?!  — здивувався слідчий.

— Тут  ось  написано — «ознайомившись з “Ділом”».

Слідчий зареготався. Сміявся несамовито. А тоді  урвав, визвірився й процідив крізь зуби:

— Не  вдавай з  себе   розумнішого за  московського архієрея. — І вихопив папірець з рук.  — Ти хочеш легко відбути — «двохсотку» йому. Ні, брат, постривай. Ще  поки дійде до  «двохсотки», в тебе  волосся вилізе на  голові. — І знову сміявся: — «Діло»  йому подавай!  Чи  ви  бачили? Ха-ха-ха! У нас, брат, «Діло»  не для того, щоб  ти читав, а щоб  ти пи са в! Ясно? А читати буде  трибунал. Це  його  прерогатива.

Андрій примружився й дивився на слідчого презирливо, нарешті процідив:

— Я й читати не стану  цієї купи шпаргалля. Це не «Діло», а купа  сміття. Приведіть його  раніше до порядку...

Слідчий перестав сміятись:

— Галло! Ви не  забувайтесь, де ви  є і хто перед вами! — А тоді, карбуючи долонею поволі кожне слово: — Даю  вам для  роздумів на  цей  раз  небагато часу.  Дуже  небагато часу. Сергєєв — то  був  всього тільки хлопчак. Щойно тепер ви побачите, що  то  таке  — слідство!  Ясно? — і збавив тон  до тихого, єхидного, глузливого: — Коли б ви знали, що  в цім «Ділі»,  ви б на колінах повзли. І не корчили б із себе  героя. Ви  б  зрозуміли, що  тут  є  повна підстава вас  роздушити, як... як... як...

В  цей   час  увійшов вартовий і  щось муркнув, слідчий схопився й вийшов, вартовий за ним теж  вийшов.

Як прихилилися двері, Андрій шарпнувся до розкритого «Діла» — і враз  його  наче  хто довбнею стукнув, — перед ним був  аркуш паперу, записаний дрібним жіночим почерком, знайомим почерком... Катерина!  Під   самим низом  стояв виразний підпис — «Катерина Бойко». Здається, перед тим написано — «Секретар Н-ського райвідділу НКВД», здається.  Андрій шарпнувся оком вгору, а  тоді  перелистав — їх було  кілька таких аркушів. На  першому стояло: «В справі громадянина  Чумака Андрія» і  ще  щось. В  очах  Андрієві все стрибало, серце калатало шалено, і він не міг опанувати себе, хотів  прочитати щось і не  міг, страшенно квапився, увіччю рябіло. Він з одчаєм опустив підняті сторінки й уперся  хворобливим зором у підпис — «Катерина Бойко».

А нижче, другою рукою було  підписано:

«Начальник Н-ського райвідділу НКВД, майор О.  Сафигін». І ще  щось...

Це   тривало  мить,  блискавичну  мить.  За  дверима  почулися кроки, й Андрій відслонився від столу. Увіччю крутився підпис: «Катерина Бойко». Такий знайомий підпис, такий знайомий почерк!  І, здається, перед тим  «Секретар райвідділу НКВД». Здається. Тільки тепер Андрій збагнув, що   не  роздивився,  як   не  роздивився,  якою  саме   рукою написано на  самім початку: «В справі громадянина Андрія Чумака». Він  би  хотів, щоб  не  тією! Все-таки якась щілина для  серця. Але, здається, тією  ж.  А  може, не  тією. Лише однаковими чорнилами. Ні, не  тією! Ах, чом  він  не  роздивився!  Так  от  чому  такий певний Сафигін!  От  що  він  мав на  увазі  й тоді  показував!..

За  стіл   зайшов  Донець  і,  хитро мружачись, сів  і  наставився на Андрія. Здається, дивився й намагався вгадати: «Читав чи  не  читав»? «Читав», — зробив висновок і тонко посміхався.

— Ну  як?  — запитав Донець Андрія. — Що ви  скажете на  мої  останні слова?

В горлі  Андрієві пересохло. Він  нічого не  міг  вимовити та й не  хотів  говорити, щоб  не  зрадити свого хвилювання.

Донець  стукав задумливо олівцем  по  столу, а  Андрій помалу приходив до пам’яті.

— Слухайте, —  видавив Андрій хрипко,  намагаючись бути цілком байдужим: — Я підпишу «двохсотку», лиш  дайте на  підставі закону ознайомитися з «Ділом».

Донець нічого не  відповів, склав, позіхаючи, «Діло»  й засунув його   в  портфель. Одягнув шинелю, що  висіла на бильці стільця. Застібнувся на всі гаплички, а вже надягаючи рукавички, кинув недбало:

— Встигнете. Для   того   щоб   вам   ознайомитися з  «Ділом», треба жити  зі  мною в  дружбі. Ясно?  Ось   над  цим ви  й  подумайте. Ну-с, — затримався слідчий на  хвильку в дверях. — Ви зараз підете до камери. Але ненадовго. Чуєте? Ненадовго. Думайте і добре думайте. І пам’ятайте — чим ви будете  упертіші, тим  гірше буде  для  вас.  Адьє... Гм, вам, здається, там  добре сидиться і ніколи думати? — додав  він іронічно. — Ножики та  люлечки робите... Ха-ха-ха... Ну, робіть, робіть... На  свою біду...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 39. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи