— Гм. Ви, я бачу, танете, як віск. І ще вам мало?
Андрій мовчав. Зайшла довга пауза, під час якої Донець пильно вдивлявся в його обличчя. Шукав, очевидно, чи дуже надщерблена вже його воля, мружачи очі, стежив за кожним м’язком. Оглядини, видно, не дали бажаних результатів.
Проте Донець скривився насмішкувато:
— Ви давно дивилися на себе в люстро?
— Щодня.
— Овва?! І то де ж?
— В шибу.
— А-а... Ну і як?
— Нічого. Для такого «курорту» добре.
— Гм. Шкода мені вас. З доброго матеріалу вас склепано, та тільки ж...
Знову зайшла довга пауза. Донець закурив і запропонував папіросу Андрієві. Андрій відмовився, знаючи різні фокуси слідчих з папіросами, хоч курити хотілося смертельно.
— Якщо дозволите, я закурю свою.
Слідчий згодився кивком голови, навіть не звернувши уваги на відмову закурити його цигарку.
— Ну-с, давненько ми з вами бачились. Ви вже думали, що про вас забули?
— Думав, що забули, — зітхнув Андрій іронічно.
— От бачите, а воно ні. Тут не забувають ні про кого.
— Часом як. Там сидять люди по два роки, не викликані ні разу.
— Ви за них не турбуйтесь. «Хазяїн знає, що кобилі робить». Ви знаєте цю приказку?
— «Кобила» теж знає, але що з того, як та «кобила» здихає вже.
— Нічого, для того її сюди вкинено. Ви зрозуміли?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 37. Приємного читання.
TextBook