Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Сад Гетсиманський

— Хто  телеграфіст?

Мовчанка. Тоді  Пересада безпомилково ткнув пальцем на  грека, інженера з ХЕМЗу, та:

— Візьміть свою щіточку й приймайте новини. Там  уже щось сталося.

Під  сміх  інженер взяв  щіточку, але, звичайно, телеграм не  приймав, лише дав  «відбій». Всі  думали, що  розшифрованого телеграфіста спіткає кара, але  ніяка кара на  його голову не  впала.

Іноді на  камеру ч.  12 (як  і на  весь  коридор) нагло звалювався трус.  Своїм характером проведення й  своєю брутальністю — це  щось виняткове.

Перший  такий  трус   справив  на   Андрія прикре  враження.

Одного дня   залементували тривогу рури, але  ніхто   не встиг прийняти  телеграми, як  до  камери ввалилися люди в  білих  халатах, неначе лікарі чи  ветеринари. Під  халатами  були  єжовські уніформи — це  був  екстратрус, і робити його  мав  наряд оперативників з Раднаркомівської, де мали підстави не  довіряти тюремній адміністрації й  вряди-годи робили наглі контрольні своїми, вірними «урядові й партії», людьми.

— Роздягайсь! По  одному голяком виходь! — розітнулась команда. По  хвилі  додано тим  самим голосом: — Черевики можна брати.

Люди роздягались і по одному виходили геть за двері. За дверима їх спрямовували по  сходах  вниз — зігнали у величезний порожній льох, у велику вогку камеру з цементовою підлогою. Багато людей в черевиках чи калошах, але багато не мало ні черевиків, ні калош (попріли та подерлись за час довгого сидіння)  і  були   босі.   Камера була  дуже  холодна, люди голі, в чому  мама родила, але  грілись думкою, що  це скоро минеться. Та  їх зігнали й наче забули. Триста сорок голих  людей мерзли, нетерпляче чекаючи, чим  це закінчиться. Минали години, але їхнє  гибіння не закінчувалось. В самому  кінці величезного льоху  було  складено залізні ліжка. В той  час, як вся  маса  тислася до дверей, проклинаючи все, Андрій знічев’я придивлявся до тих ліжок, шукаючи написів або  якихось знаків, з яких би  хоч  щось вичитати про  людську  трагедію, свідками якої були  ці ліжка. Написів він  не знайшов, зате помітив, що деякі ліжка мають сітку  з вузьких смуг  бляхи. І то добре. Думаючи над  тим, що  там  десь  вгорі потрошать їхні  манатки, шукають заборонених речей і що ті речі  всі  пропали, Андрій з досади заходився виламувати шмат бляшаної смуги. Вони там  шукають голок і олівців?

«Добре, хай  буде  ножик!»  Відмірявши шматок на  довжину черевика,  Андрій виломив  його.  Штурман  посміхнувся, стоячи збоку, й  не  радив — це  коштуватиме  двадцять діб карцеру на  півфунті хліба  й  склянці води, занадто дорога ціна  за шмат заліза — втратити рештки здоров’я, тоді як його треба  берегти для більшої мети. Але Андрій його  не послухав. Скинув черевика, одслонив устілку і вклав під  неї  виломлений шмат, а тоді  припасував устілку й  взувся. Вони ще чекали довго, коли їх нарешті з цієї  камери заберуть. Сісти було  ні  на  чому, й люди мліли від  безконечного тупцяння й тремтіли від холоду. В босих ноги подерев’яніли, бо ніде було  їх діти, нічим захистити від цементової підлоги.

Нарешті загриміли затвори, двері  відчинилися:

— По  одному виходь! Давай нагору!

На  сходах  стояли двома шпалерами оперативники в білих  халатах і обмацували голих  людей, що  проходили крізь ті  шпалери черідкою. Вони зазирали кожному в  зуби, під пахви, змушували присідати.

«Це, я розумію, трус!»

В кожній ситуації може бути становище гірше або ліпше, і в кожній ситуації багато залежить від самої людини, якщо їй  можна вибирати хоч  в якійсь мірі.  Ступивши на  сходи, Андрій бистрим оком зауважив, що кожного в’язня обшукує котрийсь один оперативник, який прийдеться. Отже  — до котрого оперативника йому вдатися, це  в якійсь мірі  залежить  від  нього самого. Миттю оглянув тих, що  були  найближче. Ось  якесь кирпате обличчя, з досить симпатичним виразом очей. Хтось його  взяв  за руку, але  Андрій потягся до наміченого обличчя. Зупинився, стягнув черевик з ноги, й дивлячись з посмішкою в очі оперативникові, подав черевик. А вже  як  подав, по  тілу побігли мурашки — чи той  він черевик подав? Бо  забув, в який саме  він  сховав залізячку. Очима не  переставав посміхатись, а думка забила тривогу:

«Боже! Не  того  черевика подав!»

— Чого ви посміхаєтесь? — запитав оперативник досить беззлобно.

— А так... Ніби десь бачив... Будь ласка, — Андрій скинув швиденько й подав з готовністю і другий черевик.

Оперативника цілком задовольнила така готовність арештанта, й він  вернув обидва черевики, навіть не  зазирнувши в  них   до  пуття.  Андрій взувся,  ще   зробив гімнастику й спокійно помарширував нагору. Штурман пізніше завжди сміявся з цього випадку, дивуючись з Андрієвої витримки та з його  психологічного етюду.

А нагорі в  камері — так  наче після погрому. Все  було перекуйовджене й перемішане неймовірно. Всі арештантські пожитки, всі  лахи, які  хто  мав, всі  торби, вузли й пакунки було   розпаковано,  розтерзано й  перемішано в  дикий вінегрет. З вікон геть  все поскидано на підлогу, повитягано з стін  «приколки», на  яких висів хліб, і той  хліб валявся долі в бруді, в смітті; позабирано всі  мотузки й  глечики, позабирано всі люльки, шахи та доміно, що  їх в’язні не встигли поховати  або   зліквідувати, —  словом,  камера  справляла враження  розруйнованого мурашника,  в  якому копітким комашкам треба все  починати заново.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 33. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи