Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Легенда про  сад  Гетсиманський урвалася. Млость тропічної ночі   заступила млость в  напухлих  суглобах і  біль в  костях. Петровський  глянув очима,  повними  скорбі, а Охріменко хапливо забинтовував Андрієві плечі намоченим рушником. Але  Андрій відкинув рушник, посміхнувся блідо  до  печального Голіята: «Не  треба». Підповз  Литвинов. Професор Литвинов гаряче шепотів про  те, щоб  він пожалів себе, що  все  одно нічого з того  не  буде, що  всі, за кого він так  страждає, напевно, давно його  зрадили, що  ліпше поберегти свою молодість і своє життя — розколотись... Ну, дадуть  п’ять років, але  ліпше дістати п’ять років і вижити, аніж  загинути, розчавленому «ні  за  що, ні  про  що»... Литвинов шепотів гаряче, тремтячи й вкладаючи щиро в слова всю  свою душу...

— Побережіть себе... Побережіть себе... Коліться. Андрій зітхнув глибоко й відсторонив його  рукою... Крик проклятого півня стояв у вухах, вимагаючи зради — зради всього і самого себе... То так  божевільно боліли кості й мліла душа  від моральної й фізичної муки. Нехай...

Андрій  одягнув  свої   черевики  на  босу   ногу   й  пішов.

Знову на  «допрос».

Він  пішов тепер на  «великий конвеєр».

Він  пробув у камері всього кілька годин, немов зумисне для того  тільки, щоб  вислухати сповідь Петровського та відчути  страждання великої душі  цього новітнього мученика.

Петровський глибоко зітхнув і, підвівши очі десь  за тюремні ґрати, непомітно, тихенько ворухнув устами, самим диханням прошепотів:

— Господи!.. Нехай же  мине всіх  і  його   ця  чаша безглуздя!..

Але  того  ніхто  не  чув. 

Кожен знає, що  таке  конвеєр. Це  досягнення модерної техніки, щоб  масово й  стандартно робити машини, черевики, одяг. Це основа безперервного виробничого процесу, де  деталь  по  деталі, гвинтик  по  гвинтикові  складаються продуковані речі, а  чи  машини, здійснюючи приспішено задум  конструктивно-творчого людського генія. Це конвеєр системи Генрі Форда.

Але  ніхто   не  знає, що  таке   конвеєр системи Миколи Єжова, — конвеєр, на  якому деталь по  деталі, гвинтик по гвинтикові не  складаються, а розбираються людські душі. Ніхто про  нього не  знає, не  знає, що  це таке, крім тих, що на ньому побували. Це конвеєр теж безперервного процесу, теж стандартного «виробництва» — виробництва безвольних істот, конвеєр безперервного процесу знеосіблення людини, «розколювання» її психіки, розбирання людської душі, обернення людини в ніщо, в «дірку  від бублика».

Це  процес безперервних мук, що  триває по  кілька днів, за  участю низки  слідчих і  «заплічних  діл  майстрів»,  що ведуть  свою роботу на  зміну все  над  тією  самою людиною, застосовуючи послідовно всі  методи фізичного й  морального впливу. Це  процес, що йде під наймодернішим гаслом наймодернішої діалектики — «Бітіє опрєдєляєт  сознаніє!» «Сознаніє»,  здебільшого,  цього  процесу  не   витримує,  і на  місці його, як  і на  місці розібраної на  гвинтики душі, лишається порожнеча, ім’я  якій — божевілля, або  повна прострація й падіння.

Є «малий конвеєр» і є «великий конвеєр». Як  звичайно, «малого конвеєра» цілком вистачає, щоб  розібрати до решти душу   кожної  пересічної людини. Але  бувають люди, що виходять з  цього конвеєра хоч  майже й  обернені фізично на  ганчірку, але  душа  їхня  все  лишається нерозібрана, тоді їх пускають на «великий конвеєр». «Великий конвеєр» — це уділ  особливо затятих і непокірних, сильних духом.

Андрій пішов на «великий конвеєр». А те, що було перед цим, — то був  всього лише «конвеєр маленький».

Почалася  для   Андрія смуга, якої  не   можна  назвати ніяким  іменем, до  якої не  можна  дібрати ніякої  назви.

«Кошмар?» — це  російське слово прекрасне, але  — слабе. Маячіння? Пекло? —  але  біблійне пекло існувало тільки теоретично, всі  це  знають, лише роблять лукавий вигляд, що вірять в нього, а саме  слово від безперервного вживання і  без  наочного й  реального спізнання  суті  того, що  воно прикриває, стерлося, як  мідяний шаг, і стало блідим і звичайним прозаїзмом, обивательським брязкальцем. А саме пекло, особливо в «Енеїді» Котляревського,  досить симпатичне й веселе. «Жах»?  «Чортяча свистопляска»? «Римська інквізиція»? Ні, все  це  слабе і  не  в  силі   вмістити в  собі того, що   відбувається з  людиною,  з  конкретною  живою людиною, яка  потрапила в таку  смугу.  Навіть вкупі взяті, всі  ті означення слабі.

«Великий конвеєр!» — ось  це  єдине визначення.

А поведінку людини — затятої до божевілля людини, — пущеної  на   «великий конвеєр»,  теж   не   можна  назвати ніяким словом.

«Героїзм»? Що таке  героїзм? Героїзм — це велич, поезія, краса. Героїзм — це  раптовий, величний, запаморочливий для  інших вчинок, це блиск раптової відваги, що  захоплює людські серця доконанням  неможливого. Це  короткотривала  напруга для  досягнення  ефекту в  свідомості, що  він потім буде  помножений і розписаний у всі  кольори веселки  людською фантазією. Героїзм — це  пафос перед лицем світу   і  перед лицем  приготованих  лаврів, славословлень, квітів,  золотих  медалей  і  жіночої  чи  дівочої любові,  що складається на  жертовник  героям як  найдорогоцінніший дар  і що, може, єдина рухає  тими героями, утримуючи їх в найвідповідальнішу хвилину від  обернення на  звичайного боягуза й нікчему. Герой замружує очі, тримаючи в них  ті всі  приваби, як  турецький солдат райських гурій, голих   і податливих, шалено бажаних, і  кидається  сторч головою в каламутну воду  — випливе, тоді  він  раптом герой на  все життя й споживач благ, призначених героєві; потоне — він теж  герой, бо  світ   буде   йому рукоплескати  й  поставить пам’ятник, а  блага   земні однаково забезпечені йому й  на тому  світі.  Але  яке  це  має  відношення до сучасної людини на «великому конвеєрі», до людини, розчавлюваної нишком у герметично ізольованих від світу кам’яних мішках, до людини, що  повзає й звивається, як  черв’як, одна-однісінька, без світу й без лаврових вінків, виставлених демонстративно спостережниками? Людина, яка  змагається не для того, щоб здивувати світ, якого для  неї  не  існує, й  яка  теж  не  існує для  світу  (о, що  таке   людина серед 200  мільйонів, а  тим більше серед 2  мільярдів!  Піщина!), а  для  того, щоб   своє маленьке «я»  зберегти від  моральної  ганьби й  позорища перед самим собою, від смерті, перед якою звичайна смерть героїв — велике, недосяжне щастя. І яке  це має  відношення до геройства?

Ні, це  не  героїзм. Це  зовсім не  героїзм. Це  щось таке, що  йому немає наймення в людській мові.