Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ну?  Будеш писати?! Підпишеш? Що ти  робиш з собою, чорт?!

Мовчанка.

— Підписуй!.. Підписуй, ну?  І я  тебе  відправлю спати!

Ну! Чуєш, спати!.. Ну?!

Мовчанка. Сергєєв сопе й вшниплюється в папери.

Андрій втрачає контроль над собою, схлипує спазматично й опиняється на підлозі, звалившись набік. Його обливають водою, приводять до пам’яті й саджають знову. Поки з ним возькаються,  біль   в  хребті   затихає й  історія починається спочатку. Його саджають копчиком на маленький ріжечок, опускають руки, простягають ноги й так  лишають.

В другім  турі йде тяжче. Лихоманка починає бити майже з першої хвилини, й Андрій мається, як  на  розп’ятті, тоскно  водить головою вгору  і вниз, вгору  і вниз. Його всього млоїть, тягне на  рвоти, лиш тільки нічим йому рвати — він два  дні  нічого не  їв.  Нудить і шарпає.

А буйний піт!..  І де він  береться?! Так, ніби тіло  живцем розтоплюється й  сходить патьоками,  скапує  на  підлогу... Сергєєв все  частіше позирає на  Андрія:

— Ну?

Пауза.

— Ну?

Пауза.

— Ну?!.

Андрій в млості покрутив головою й  прохрипів тяжко:

— Слухай,  слідчий!.. Он   там   гак  в  стіні   над   вікном... Повісь мене!.. Повісь... І  мені буде   краще... і  тобі   буде краще...

Сергєєв  підіймає брови,  й  видно, як   його  опановує острах. Така затятість!  Така маніакальна затятість!  Але  він збирає обличчя в посмішку й каже глузливо:

— Не  квапся. Ти гака  й так не минеш... Ліпше підписуй.

Ну?!

Андрій крутить головою з боку  на  бік  без  пам’яті вже.

— Ну?!