Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Сад Гетсиманський

— Гм, да...  Ти, я бачу, любиш свою матір. Це добре... Так от я твій  лист  перешлю їй, але... Але як я можу  тобі зробити ласку, коли ти  такий затятий і злісний ворог, га?!  От  сам мучишся і нас  мучиш, і на якого чорта! Ну  от подумай сам, на якого чорта це похоже?.. Ламаєшся, як невинна дєвочка... Ліпше давай домовимось, як  личить мужчинам, — кінчим комедію, і для  тебе  зроблю все, що  ти  хочеш. Га?  От, скажем, візьму й  перешлю цього листа... А хочеш — зроблю побачення... Ну, що  ти  на  це  скажеш? Ти  чув, що  говорив начальник групи?

Андрій облизав шерхлі губи, подивився пломеніючими очима на  руку  Сергєєва, що  тримала листа, подивився тим самим поглядом на  Сергєєва й прошепотів:

— Не  треба... Дайте мені... того  листа.

Обличчя Сергєєва перекосилось.

— Ич  ти!..  Значить, ти  зрікаєшся своєї матері?.. Навіть матері?! Такий  гад  затятий!  Добре!  — Він  кинув листа на стіл  і натиснув ґудзика від електричного дзвінка.

До   кімнати  увійшов якийсь  заспаний  здоровило  в прим’ятій уніформі оперативника.  Великін взяв   ребристу спинку стільця в руку  й підійшов до Андрія:

— Встать!

Андрій звівся. Сергєєв увімкнув лампу, що досі не горіла, на  бічній стіні. Лампа засяяла сліпучим білим світлом.

— Два   кроки наперед!  —  скомандував Великін,  відкинувши геть  ногою стілець й  показуючи палицею в  напрямку лампи.

Здоровенний оперативник підштовхнув Андрія, що  завагався, а чи не міг переставити побитих ніг, і Андрій опинився кроків за два  від сліпучої лампи.

— Галло! — крикнув Великін в самісіньке обличчя. — Ти довго думав  і не  надумав нічого. Так  от подумай ще  трохи. Ти  будеш стояти дивитися на  цю  лампу і думати, і ніхто тобі  не  буде  заважати. Будеш думати... Будеш думати про те, про  що  тебе  питали тут, а ти  не  хотів  говорити. Особливо про  останнє. Про останнє! Пам’ятаєш? Ти  сказав, що я брешу. Так  от  ти  будеш дивитися й переконаєшся, що  я не  брешу, — ти  підтвердиш. Ти  будеш стояти,  як  стовп, і  дивитися, як  ідол, на  цю  лампу доти, доки не  побачиш в ній, що  то  не  брехня, а  правда, і тоді  покличеш  мене і вибачишся, і скажеш — «правда!» Зрозумів?  Не  «брехня!», а «правда!» Або... Або  обернешся в стовп, станеш ідіотом... Або  — або.   Ну, й  всю  решту підтвердиш,  даси   конкретні  імена, дати, факти,  людей, все, як  належиться. Ясно? І  підпишеш протокол. Та  дивись, щоб  все  було  складно!.. А тепер — дивися на  лампу!!!

Андрій глянув на лампу й інстинктивно закрив очі рукою від болючого сяйва. Враз  скажений біль  в плечах підкинув його на  місці, —  то  Великін  з  усього  маху   вдарив  його ребристою палицею. Андрій шарпнувся,  але  в  ту  ж  мить опинився на  підлозі: здоровенний оперативник збив його з ніг, а тоді  взяв  лежачого за груди  й тричі вдарив головою та спиною об  підлогу, аж  Андрієві видалося, що  всередині щось урвалось, а мозок зрушив з місця. Потім оперативник звів  Андрія на  ноги й поставив лицем до лампи.

— Та-ак, — протяг Великін, як  тресор, — отак  кожного разу, як   тільки  ти  спробуєш  уникати  ось   цього  «світла правди», тебе  битимуть башкою об  паркет, аж  поки тобі  в ній  не  поодскакують клепки,  а  в  грудях   не  повідпадають печінки, але  ти  ще  житимеш, житимеш ще  й  ще, і, вже ідіотом ставши, ти  таки, нарешті, розкажеш і підтвердиш усю  правду. Все, що  від тебе  потрібне. Ну-с, дивіться, містер, на  лампочку-с!..

Андрій зрозумів з нудьгою, що  опір  ні до чого, що  сили його  тануть і йому треба вибирати — або  бути  скаліченим і геть  розчавленим швидко, або  бути  сліпим, але  ще  змагатися... Причому в  останньому випадку ще  лишалося одне невідоме  —  можливе  щастя  видряпатися  з  цієї   прірви. Надія особливо живуча в  тих, що  загибають. Головне  ж: він  подумав про  братів та про  вимогу Великіна... Від самої згадки  про   запропоноване  позорище —  позорище  зради задля власного спасіння — в ньому все  затіпалось і заклекотіло й він  з викликом підняв лице назустріч лампі: «На! Сліпи!.. Сліпи!»

Вимучений, безсилий, весь  мокрий від поту, він уп’явся очима в болюче сяйво, намагаючись перемогти його  своїм ненавидящим зором у прямому герці і...  ламаючи той  свій зір.  З  жахом відчував, що  це  світло може закінчитися  для нього  вічною  тьмою.  Хвилево  «відступив» —  мружився, намагався обернути свій  зір всередину, не  бачити лампи — дивитись і не  бачити — забути за  неї, але  нічого з того  не виходило. Тоді  він  витріщився з одчаєм, як  тільки міг, на прокляту лампу, як  на  свого найлютішого ворога: «Сліпи!.. Сліпи!»

Стояв похитуючись.

— Та-ак, —  сказав  Великін. —  Отак  і  стій. І думай. Думай!.. І пам’ятай, що  від  тебе  залежатиме це  скоротити. Біля тебе  стоятиме ось  цей  архангел, і ти тоді  йому  скажеш «годі!» — і попросиш паперу... Пойняв?

Андрій не  слухав.  До  свідомості дійшли  тільки  слова Сергєєва, сказані з смішком:

— А листа твого я, може, ще  й пошлю... Адьє!

На відході  Великін ще сказав кілька слів оперативникові тоном наказу, які теж дійшли до Андрієвої свідомості, може, саме  тому, що  були  адресовані не  до нього:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 21. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи