Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Не  треба... Дайте мені... того  листа.

Обличчя Сергєєва перекосилось.

— Ич  ти!..  Значить, ти  зрікаєшся своєї матері?.. Навіть матері?! Такий  гад  затятий!  Добре!  — Він  кинув листа на стіл  і натиснув ґудзика від електричного дзвінка.

До   кімнати  увійшов якийсь  заспаний  здоровило  в прим’ятій уніформі оперативника.  Великін взяв   ребристу спинку стільця в руку  й підійшов до Андрія:

— Встать!

Андрій звівся. Сергєєв увімкнув лампу, що досі не горіла, на  бічній стіні. Лампа засяяла сліпучим білим світлом.

— Два   кроки наперед!  —  скомандував Великін,  відкинувши геть  ногою стілець й  показуючи палицею в  напрямку лампи.

Здоровенний оперативник підштовхнув Андрія, що  завагався, а чи не міг переставити побитих ніг, і Андрій опинився кроків за два  від сліпучої лампи.

— Галло! — крикнув Великін в самісіньке обличчя. — Ти довго думав  і не  надумав нічого. Так  от подумай ще  трохи. Ти  будеш стояти дивитися на  цю  лампу і думати, і ніхто тобі  не  буде  заважати. Будеш думати... Будеш думати про те, про  що  тебе  питали тут, а ти  не  хотів  говорити. Особливо про  останнє. Про останнє! Пам’ятаєш? Ти  сказав, що я брешу. Так  от  ти  будеш дивитися й переконаєшся, що  я не  брешу, — ти  підтвердиш. Ти  будеш стояти,  як  стовп, і  дивитися, як  ідол, на  цю  лампу доти, доки не  побачиш в ній, що  то  не  брехня, а  правда, і тоді  покличеш  мене і вибачишся, і скажеш — «правда!» Зрозумів?  Не  «брехня!», а «правда!» Або... Або  обернешся в стовп, станеш ідіотом... Або  — або.   Ну, й  всю  решту підтвердиш,  даси   конкретні  імена, дати, факти,  людей, все, як  належиться. Ясно? І  підпишеш протокол. Та  дивись, щоб  все  було  складно!.. А тепер — дивися на  лампу!!!

Андрій глянув на лампу й інстинктивно закрив очі рукою від болючого сяйва. Враз  скажений біль  в плечах підкинув його на  місці, —  то  Великін  з  усього  маху   вдарив  його ребристою палицею. Андрій шарпнувся,  але  в  ту  ж  мить опинився на  підлозі: здоровенний оперативник збив його з ніг, а тоді  взяв  лежачого за груди  й тричі вдарив головою та спиною об  підлогу, аж  Андрієві видалося, що  всередині щось урвалось, а мозок зрушив з місця. Потім оперативник звів  Андрія на  ноги й поставив лицем до лампи.

— Та-ак, — протяг Великін, як  тресор, — отак  кожного разу, як   тільки  ти  спробуєш  уникати  ось   цього  «світла правди», тебе  битимуть башкою об  паркет, аж  поки тобі  в ній  не  поодскакують клепки,  а  в  грудях   не  повідпадають печінки, але  ти  ще  житимеш, житимеш ще  й  ще, і, вже ідіотом ставши, ти  таки, нарешті, розкажеш і підтвердиш усю  правду. Все, що  від тебе  потрібне. Ну-с, дивіться, містер, на  лампочку-с!..

Андрій зрозумів з нудьгою, що  опір  ні до чого, що  сили його  тануть і йому треба вибирати — або  бути  скаліченим і геть  розчавленим швидко, або  бути  сліпим, але  ще  змагатися... Причому в  останньому випадку ще  лишалося одне невідоме  —  можливе  щастя  видряпатися  з  цієї   прірви. Надія особливо живуча в  тих, що  загибають. Головне  ж: він  подумав про  братів та про  вимогу Великіна... Від самої згадки  про   запропоноване  позорище —  позорище  зради задля власного спасіння — в ньому все  затіпалось і заклекотіло й він  з викликом підняв лице назустріч лампі: «На! Сліпи!.. Сліпи!»

Вимучений, безсилий, весь  мокрий від поту, він уп’явся очима в болюче сяйво, намагаючись перемогти його  своїм ненавидящим зором у прямому герці і...  ламаючи той  свій зір.  З  жахом відчував, що  це  світло може закінчитися  для нього  вічною  тьмою.  Хвилево  «відступив» —  мружився, намагався обернути свій  зір всередину, не  бачити лампи — дивитись і не  бачити — забути за  неї, але  нічого з того  не виходило. Тоді  він  витріщився з одчаєм, як  тільки міг, на прокляту лампу, як  на  свого найлютішого ворога: «Сліпи!.. Сліпи!»

Стояв похитуючись.

— Та-ак, —  сказав  Великін. —  Отак  і  стій. І думай. Думай!.. І пам’ятай, що  від  тебе  залежатиме це  скоротити. Біля тебе  стоятиме ось  цей  архангел, і ти тоді  йому  скажеш «годі!» — і попросиш паперу... Пойняв?

Андрій не  слухав.  До  свідомості дійшли  тільки  слова Сергєєва, сказані з смішком:

— А листа твого я, може, ще  й пошлю... Адьє!

На відході  Великін ще сказав кілька слів оперативникові тоном наказу, які теж дійшли до Андрієвої свідомості, може, саме  тому, що  були  адресовані не  до нього:

— З  місця не  давати сходити, стежити пильно,  бити нещадно,  води не  давати,  спати  теж,  заплющатись  теж, як  упаде  — ставити знову й пришпорювати, як  треба буде поламати кості — дозволяю.

Після тих  слів  Великін і Сергєєв вийшли.