Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Сад Гетсиманський

Це  була  інша женщина. Андрій цієї  не  знав. Років тридцяти,  груба, хтива, з  надзвичайним  бюстом і  дорідними стегнами, що  ходили хвилями, буйно нафарбована.  Вона зупинилася перед Андрієм, взявшись руками в боки й курячи  цигарку, й досить хижо, безсоромно й зухвало оглядала його. Ніби  прицінюючись до  бика й  вивчаючи  його  на предмет племінної здатності. По  оглядинах зробила досить похабну заувагу, взявши за  об’єкт дотепу Андрієві подерті й закривавлені штани, тим  викликавши сміх  мужчин.

По  цій  репліці Андрій її впізнав. Це  ж про  неї  він  стільки  чув  у камері, її  ім’я  згадувалося завжди в  парі  з  ім’ям другої  знаменитої жінки в  НКВД. А знаменита вона була ніби тим, що, ведучи слідство при  допомозі мужчин, завжди  потішалася над  статевими органами своїх  жертв. Вона била  дошкою по  певних місцях, притискала їх каблучком, а то  й  дверима, заголювалася й  сідала безпомічній  жертві на  обличчя й  взагалі виробляла несвітські речі.  Об’єктом її «слідства» здебільшого були  вірмени, її ж жертвою був  і Ягельський ніби. Після  моторошних кривавих сцен  розпалена ця  самиця улаштовувала з слідчими оргії  в тих  же кімнатах із закривавленою підлогою після того, як  жертву витягали геть.  І називалася вона «товаришка Клава». Так, ось Сергєєв назвав її цим  іменем. І була вона ніби  морфіністка.  В кожному разі  це  була  жінка сексуально збочена, щоб це  збагнути, не  треба бути  аж  таким пильним. Очі  й  уста її  були   достатньо красномовними.  Ті  очі  й  уста, надміру живі  стегна, опуклі груди  й  рожеві, перенаснажені кров’ю щоки оформляли собою не  що  інше, як  балон колосальної сексуальної енергії.

Балон постояв, погойдався над  Андрієм.

— Так  оце  такий він, Чумак?! Пхє... — Далі  йшли віртуозні  епітети, дібрані на окремий штиб, на сексуальний штиб. Такі  епітети могла убрати лише до краю розпутна жінка, керована тим самим безсмертним російським лайливим генієм. Повправлявшись у красномовстві, «товаришка Клава» пішла до столу. І так  само, як  і перше, взявшись в боки, дивилася звідти на  Андрія, але  вже  мовчала. Обертала щось у своїй голові під  модно накрученими кучерями — щось придумувала. Вишкірила два  разки сніжно-білих зубів:

— Слухай, Серж! Дай  мені його, я з ним побавлюсь!

— Е, ні, з  цим ти  не  побавишся. Цей тебе, Клавочко, роздавить.

— Овва! А ось  дай... Поклич лишень трохи хлопців.

— Е, ні. Цей д’явол знайде спосіб зробити так, щоб  твої прекрасні зубки не  сяяли так  гарно і не  брали хлопців так ніжно... — (регіт). — Хіба  що  потім, як  ми  його уходимо.

— Ну,  добре, —  згодилась Клава,  роздимаючи ніздрі. Замовкла й нахилилась до Нечаєвої, прикурюючи нову  цигарку. Нечаєва повела оком на  прес-пап’є, рекомендуючи тим  поглядом Клаві додивитись. Щось було  в тій  Нечаєвій дивне сьогодні, — вона бавилася в психологію чи  що.

Клава  схопила папірець,  прочитала його й  зайшлася божевільним реготом.

— Ха-ха-ха!.. Ич  ти!  Сісі  захотів... Синок мамин!.. Почекай, я біля  тебе  походжу, й ти перестанеш взагалі чогось хотіти...

Ці  слова, а  особливо те, що  вона взяла в  свої  руки й прочитала його   листа, стрясли Андрієм, але  він  стримався, дивився на  Нечаєву. Нечаєва нахмурилась і  відібрала папірець, нічого не  сказала, позіхнула байдуже й  поклала папірець до кишені. Та  Сергєєв простяг до неї  руку  з мовчазною вимогою повернути листа йому. Нечаєва постояла, докурила цигарку,  роздушила недопалок,  а  тоді  поклала листа в простягнену руку й, потягнувшись стомлено та промовивши: «А-а, ну  вас  к  чорту!»  — пішла геть.  Засміялась і... обклала Андрія п’ятиповерховою лайкою. Клава побігла слідом, вихнувши біля  Андрія спідницею.

Хвилева жіноча примха спасувала перед залізним, таємним законом цієї  установи. А чи  то  була  просто комедія? Хтозна. Таким чином доля  листа була  вирішена — лежати йому під  прес-пап’є і  в  кращому  випадку бути   об’єктом глуму.  Андрій розкаювався в душі, що  написав тих  кілька слів матері, що відкрив перед цими людьми найінтимніший куток свого серця. Але  що  ж...

За решетом розвиднілось — там  уже був ранок, і Андрій думав   над  тим, що  його   нарешті ось-ось уже  звільнять  і відведуть до камери. Чекав цієї  хвилини жадібно. Він нічого так  не  хотів, як  сну  і забуття. Пірнути в сон, забутися, не знати нічого, не бачити, а там, усе хай, як знає... За ґратами пломеніло небо, десь сонце мечами розганяло темряву, розганяло нічні примари й всі  жахи, тоненькими рисками золота  обводило ряботиння хмарок. Ранок... Та встав  Великін, опустив важку штору і закрив нею  ранок. Ранок лишився десь  там, за  шторою, за  млиновим решетом, а до  кімнати повернулася ніч.  Ніч  з усіма  її моторошними атрибутами... Надія в Андрієвому серці погасла так, як  погасла ранкова зоря у вікні. І він  зітхнув тоскно.

— Ну-с, — промовив Великін, обірвавши спокій і тишу, що  панувала такий, здавалось, довгий і разом з тим  такий короткий час.  Обірвав її грубо, звертаючись до  Андрія: — Ну-с, і що ж ти нам  скажеш?! Чого мовчиш?.. Чого ти ждеш? Ждеш своїх  мільйонів? Чи  ждеш скидки за те, що  ти такий пролетарський?

Мовчанка.

— Галло! Ти  будеш говорити?!

Мовчанка.

— Ти, сволоч, будеш говорити чи  ні?!!

Мовчанка. Тут  втрутився Сергєєв, він  взяв  з-під преспап’є Андрієвого листа, потримав його  перед очима, обернув кілька разів  і звернувся до Андрія:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи