Андрія так ніби хто облив варом або жигнув головешкою межи очі. «Он що! Брати! Він говорить про братів»... Від несподіванки Андрій отетерів і не зрозумів, що й до чого.
А потім збагнув, чого вони хочуть. Бач, вони хочуть, щоб він завербував до їхньої фікції своїх братів. Рідних своїх братів! Ловко!
І... дивно, першим відрухом була одчайдушна й божевільна думка: «Так-так! Завербувати!.. Хай живе провокація! Завербувати!!! Вони брата віддали на муки, то ж хіба не справедливо буде одміряти їм повною мірою? І нехай узнають...»
Але це лиш на коротку мить, і це така божевільна думка, як блискавка, її враз погасив той «хтось», що стояв на варті його душі: «Стій, дурню, стій!.. Вони тебе не продали! А якщо б навіть вони тебе й продали, то ти їх не мусиш продати... Стій! І рятуй інших!.. Од фікції йде шлях до не фікції... Стій!»
«Брати мої, брати мої!»
— Ні! — визвірився Андрій до Великіна.
— Що ні?
— Ти брешеш! Те, що ти сказав, ти брешеш!..
— А-а... — Великін зняв із дубового стільця спинку, що, виявилося, легко здіймалася і вкладалася знову на місце, й наблизився до Андрія: — Як ти сказав?! — За Великіним слідом наблизилися «футболісти».
Андрій звівся назустріч і наставився пломеніючими очима усторч:
— Ти брешеш.
Удар ребристою палицею (спинкою з стільця) по обличчю і одночасовий чийсь удар ногою під коліна звалили Андрія на підлогу... І почалася знову та сама історія, що була вже раз. Але з ще більшим осатанінням і ревищем. Слідчі й «футболісти» кричали від азарту й злоби, Андрій кричав від гніву і болю. Тепер удари були болючішими незрівнянно, бо приходилися по вже набитому тілу, по синцях, по напухлих м’язах. З розбитої щоки лилась кров, і Андрієві руки та чужі черевики розмазували її по паркетній підлозі... Андрія качали ногами по кімнаті довго, аж поки він знову не знепритомнів. Тоді відлили водою й посадовили на стілець...
Фрей був весь час присутній при екзекуції, але не втручався і взагалі не звертав уваги. Він закурив і пускав апатично дим в чорноту ночі, крізь млинове решето. А як Андрія посадили на стілець, Фрей погасив цигарку в попільничці на столі, перекинувшись при тому кількома словами з Сергєєвим і Великіним, і пішов. А виходячи, зупинився біля Андрія на хвилинку й проговорив недбало:
— Ліпше не сваріться з хлопцями, а постарайтесь бути слухняним. І пам’ятайте — ви будете потрібний країні й партії й вас оцінять... якщо ви здастесь... І не бійтесь ніяких перебільшень...
Пішов. «Футболісти» теж вийшли.
Андрій не зреагував на слова Фрея, сидів, опустивши побиті руки вздовж тіла й звісивши мокру голову на груди, і спазматично схлипував від браку повітря. Лице його було напухле й заяложене кров’ю. Брови зведені, щелепи стиснені. Сидів і дивився спідлоба просто себе... Келих наповнювався до краю, здається, вже до краю... Сили його вичерпалися, а ще ж тільки початок. Ще ж тільки початок! Нерви дзвеніли тоскно, як осінні дроти в степу, і той дзвін свердлив мозок, як біль зубний... Він дивився у вікно, на млинове решето й думав, чи проб’є він його головою, як отак кинеться враз очертом...
У кімнаті лишилися Сергєєв і Великін, щось пошепки радилися за столом. Вони не боялися — жертва вже вимотана ґрунтовно і вони вдвох дадуть їй раду на випадок чого. Курили, листали папери, щось міркували. А Андрій дивився у вікно, за млинове решето: чи проб’є він його головою? Його несамовито тягло до вікна, до безодні, що за тим вікном починалася від п’ятого поверху й губилася десь унизу, в темряві. Кинутися в неї сторч головою отак з розгону! І все б... Ні, він не проб’є цього решета головою. Воно прип’яте гаками міцно й не зірветься, а дріт занадто грубий, хоч і видається павутиною... Ах, яке несамовите бажання, але — нездійсниме. Тут, брат, все передбачене... Андрія огортає тяжка безнадія, він зітхає та все не може відвести од вікна очей... За решетом рожевіє, то надходить світанок. Десь заляпотіли голуби крилами, злітаючи на дах, і заворкотіли.
Он вони ходять на рожевому тлі, по самім шпилю і воркочуть. На тюрмі, на тюремнім даху...
До кімнати зайшла якась особа.
— Встать! Женщина!.. — гримнув Сергєєв.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 17. Приємного читання.