Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Повторюю,  я  висловив  лише  те,  в  чому   ви  обвинувачуєте мільйони.  Що  ж  до  мого  кредо  —  то  воно вміщається в одну  фразу...

— ?

— Я  не  визнаю  пролетарського  правосуддя,  здійснюваного закаблуками й палкою! Ось  це  моє  кредо.

— ?!

— І так  само не визнаю соціалізму, будованого тюрмою й кулею. Ось  це  вкупі і є все  моє  кредо.

Це  було  занадто сміливо. Зайшла мовчанка.

Фрей зімкнув брови, й видно було  з усього, що  він  перемагався, аби  не затупотіти враз  і не закричати. Таке було враження. Але  він  не  закричав, навпаки, проговорив тихо, аж  занадто тихо  й повільно:

— Та-ак. Отже, ви  здаєте собі  справу, що  це  жахлива контрреволюція. Та ж за це одно вас  треба якнайтяжче покарати. Навіть коли б не  було  більше нічого, цього одного вистачить, щоб  вас  засудити на  віки вічні.

— Осмілюсь нагадати, що  ви  давали гарантію.

Фрей прикусив губи  й  одвернувся до  вікна. Чи  йому дошкулила досить прозора іронія в  Андрієвих словах, чи його  вразила надзвичайна відвага, з якою було  висловлено такі  єретичні думки тут, чи  сам  жахливий зміст тих  думок, так  убивчо логічно й сміливо викладений, але  удавана його байдужість не  в силі  була  прикрити нервовості, що  проявлялася в постукуванні носком лівої  ноги об  підлогу.

— Ну  що  ж, — посміхнувся криво Андрій, — цим я дав вам  моральне право мене мучити...

— Ніхто тут  права від  тебе  не  потребує!  Подумаєш!  — бовкнув Сергєєв.

Не  повертаючись, Фрей поставив ще  одно запитання:

— Ви  сказали, що  ваше кредо, то  кредо тих  всіх, що сидять. Так?

— Так, я сказав, що  я дивлюся на речі  так, як  дивляться всі  люди.

— То  ніякі не  люди! То  вороги народу!

— Слухайте!  Я дійсно можу  подумати, що  ви  не  знаєте арифметики. Один — то  може бути  ворог народу. Два  — може бути.  Сто  — може бути.  Тисяча — теж може бути.  Але сотні тисяч! Але  мільйони!!! То  вже  не  вороги народу. То  є народ!  Народ!  Ви  розумієте? Чи  ви  не  знаєте математики?

То  народ!

— Спокійно,  спокійно.  Тепер я  розумію ваше  кредо. Гм... (іронічна посмішка). І я знаю математику. У нас  своя математика. Це ви побачите... Ну що ж. Дякую за одвертість. Повторюю — ми  не судимо за погляди, ми  судимо за діла... Гм... Думаю, що  ваші  діла  не  розходяться з поглядами. Бо ви  диявольськи послідовні.

Пауза. Андрій зітхнув: «Ну, ось  вони все  знають тепер!»