Десь біля півночі відчинилася тихо «кормушка» й перед віконечко став зовсім молодесенький оперативний, ще хлоп’я, яке, очевидно, з романтичних поривів, начитавшись поетичних славословлень якого-небудь Шульги-Шульженка або Сосюри про «легендарні», «героїчні» «органи революційної законності й правосуддя», пішло охочекомонно в ті «органи правосуддя» працювати. Та й потрапило в чортове колесо. Те хлоп’я в погано припасованій на нього уніформі тримало перед носом якийсь папірець, і силкувалося його прочитати, й не могло, хвилювалося, червоніло та блідло, квапилось, але ніяк не могло прочитати. Позирало розгублено в камеру й знову в папірець — аж сльози виступили йому на очах. Закрило «кормушку», й через хвилю знову відкрило, та все крутило той проклятий папірець. Видно, що хлопець потрапив у прикру ситуацію й не знав, як з неї вийти: бігти назад до того, хто писав, і перепитувати — це значить втратити місце й ще хтозна-що буде після того, питати ж у коридорного — це значить осмішитись.
Збивши на потилицю кашкета, хлопець зиркнув у камеру, зустрівся з Андрієвим поглядом і, почервонівши по самі вуха, розгублено пробелькотав:
— Пишуть!.. Чорт би їх забрав от...
Потім озирнувся по коридору, просунув голову аж всередину й пошепки запитав у Андрія:
— Ви грамотні?..
— Трохи, — сказав Андрій.
— Що це тут написано? — простягнув він Андрієві папірець.
Андрій подивився в папірець — там стояло його власне ім’я й прізвище. Тоді, нагнувшись до самого віконечка, щоб не зрадити хлопцевої довірливості, таємниче й суворо прошепотів:
— «Чумак Андрій» тут написано...
Хлопець вихопив папірця й діловито зачинив «кормушку». По хвилі відчинив її, насупився не знати як грізно, блиснув очима гостро й прошипів у камеру:
— На «Чи»!
— Чумак! — сказав Андрій серйозно й голосно. — Цебто я!
— Ви?! — Хлоп’я зовсім розгубилося, аж забуло, що йому далі робити, нарешті пролепетало: — Зберіться на допрос... Без вещей...
— Вже зібрався! — відгукнувся Андрій, підбадьорюючи свого стража. Двері відчинилися, й Андрій опинився в коридорі «без вещей». Вглядівши ідеально голу свою жертву, хлопець розгубився:
— А одежа ж де ваша? Га?
— Так що немає, брат.
— А як же ж тепер?
— Не знаю. Веди так.
Тут втрутився наглядач:
— Почему такой голий?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 53. Приємного читання.
TextBook