Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Андрій подивився в папірець — там  стояло його  власне ім’я   й  прізвище.  Тоді, нагнувшись  до  самого  віконечка, щоб  не  зрадити хлопцевої довірливості, таємниче й суворо прошепотів:

— «Чумак Андрій» тут написано...

Хлопець вихопив  папірця  й  діловито зачинив  «кормушку». По  хвилі  відчинив її, насупився не знати як грізно, блиснув очима гостро й прошипів у камеру:

— На  «Чи»!

— Чумак! — сказав Андрій серйозно й голосно. — Цебто я!

— Ви?! — Хлоп’я зовсім розгубилося, аж забуло, що йому далі робити, нарешті пролепетало: — Зберіться на допрос... Без  вещей...

— Вже  зібрався!  — відгукнувся Андрій, підбадьорюючи свого стража. Двері відчинилися, й Андрій опинився в коридорі «без  вещей». Вглядівши ідеально голу  свою жертву, хлопець розгубився:

— А одежа ж де ваша? Га?

— Так  що  немає, брат.

— А як  же  ж тепер?

— Не  знаю. Веди  так.

Тут  втрутився наглядач:

— Почему такой голий?!

— Гм... Через глупоту...

— Ніззя!

— Ясно, що  «ніззя», але  з твого «ніззя» штани не  вийдуть.

— От біда! — це хлоп’я-оперативник суворо й безпомічно в  той  же  час.  — Та  де ж ваші  штани й усе?! Так  же  не  можу я...

— В  сорок дев’ятій камері, брат!  Якщо не  забрало начальство.

— Ага!  Так  паняй з ним до  дижурки!  — нарешті знайшовся наглядач. —  Бистр о!

І от  вони  «бистро» помандрували.  Розгублений  страж навіть забув  скомандувати — «РУКИ НАЗАД!», тим  порушивши правило водження арештантів. І так  «бистро» вони ходили довгенько, сюди та  туди, раз  по  раз  стаючи носом до  стіни (власне, ставав лише Андрій, а  страж давав сигнал), бо мимо гнали вчвал в’язнів з руками, закладеними за спину. Окружляли вони півтюрми, доки нарешті добралися до Андрієвих штанів.