Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Подаючи Асланові пригоди, Карапетьян вставляє й свої пояснювальні  ремарки,  що   доводили наявність  в  цьому всьому безглузді залізної логіки, залізної послідовності й розумного,  навіть геніального  начала.  «Не   важно, що  ти робив учора, важно, що  ти міг робити завтра. Не  важно, чи правдою є вся  та брехня, яку слідчий змушує тебе говорити, а важний факт, що  ти  таки не  любиш совєтської влади, а значить — ти  небезпечний, а тому  тебе  треба зліквідувати. Мета ж виправдовує всі засоби». Так  аналізує справу Карапетьян. А тим  часом Аслан переходить всі фази розвитку й самовикриття себе   як  великого контрреволюціонера.  Ось він  кається в шпигунстві:

— Пиши, гражданин начальник! Я шпійон. Я сидів біля вокзалу й чистив черевики. Але  то я так, знарошне чистив черевики. Насправді ж я займався шпійонажем... Я щитав поїзди — скільки йде  на  Москву, а скільки з Москви. Пасажирські поїзди.

Слідчому такий спосіб «шпійонажу» не  подобається, й він  іронічно питає:

— Ну, і скільки ж ти  нарахував?

— Сто  туди, сто  й один назад...

Слідчий береться за прес-пап’є:

— Хіба  так   займаються  шпіонажем?! Ти  дурня тут  не клей.  Якщо  ти  займався  шпіонажем,  то  розказуй,  брат, правду, а не  то...

Тоді  Асланові приходить в голову щаслива думка, і він розповідає, що  то  він  сидів не  біля  вокзалу і не  поїзди рахував, а сидів він  біля  Будинку Червоної Армії  й  рахував, скільки ходить командирів та різних військових начальників в будинок і з будинку, і придивлявся, які  вони є. Це  слідчого  абсолютно задовольняє, і він  вимагає ще  нових і нових признань про інші  методи контрреволюційної дії. Так бідний Аслан діходить до терору й великої диверсії.

От він розповідає, як він готував гранати, динаміт тощо, щоби  висадити  один  дуже   важливий  стратегічний  міст. Слідчий з великим задоволенням все  нотує. Потім слідчому видається за  потрібне уточнити, який же  саме  міст  мав Аслан зірвати і як  він  називається.

— Як  той  міст  називається? — питає слідчий в Аслана.

Аслан бачив багато мостів різних в житті, але  ніколи не знав жодної назви мосту. Знав він  лише, як  називався той міст, біля  якого він мав постійне місце чистія черевиків: був це  Горбатий міст, невелика кам’яна споруда через Лопань, без  якої годі  б  перебратися на  другий берег  брудного, запльованого потоку-калюжі.

— Горбатий міст, ось  так  він  називається.

Слідчий  вибухає сміхом. Потім  цідить презирливо  до розгубленого Аслана:

— Дурню ти!  Горбатий міст  вже  сто  разів  зірваний  тут такими ж ідіотами, як ти. Вибери собі краще якийсь інший... І що  ви  всі  на  тім  Горбатім мосту помішалися!  Зривай інший міст!

І бідний Аслан мусив висаджувати інший міст, який йому було призначено слідчим. Що  ж до Горбатого моста, то треба сказати правду: Аслан вибрав цей  Горбатий міст  не  тільки тому, що  не  знав інших назв, а  й  тому, що  то  маленький міст, а за маленький міст  менша кара. Він  хотів  і диверсію зробити, й не потрапити під розстріл. Довелося ж називати якийсь великий міст  і наражатися на  велику кару.

Всі Асланові гріхи  й контрреволюційні пригоди, звичайно, записувалися на  рахунок всієї  великої, всевірменської організації, і саме  тому  слідчий намагався витиснути його, як  цитрину, до решти. Розохочений, він  натискав на  Аслана  щосили, взявши під  тяжкий психічний прес фізичними тортурами.  Після  диверсії Аслан  признається  в  терорі. Потім — в збройному повстанні, розгортаючи неймовірну, фантастичну свою контрреволюційну епопею.

Ось  він  признається в намірі вкрасти крейсер «Червона Україна» й завести його  до Вірменії, щоб  там його  обсадити контрреволюційним військом і потім на  ньому приїхати та й розгромити совєтську владу.  Слідчий все  занотував із задоволенням, бо побачив акцію, закроєну на  високу скелю. Асланові він навіть дав склянку молока й відпустив до камери... Але через якийсь час слідчий викликав Аслана знову й почав його  бити несамовито, докоряючи склянкою молока та лаючи за нечесний намір обдурити органи революційної законності, ввести їх в блуд, бо  ж:

— Ах ти  ж сякий-такий!! Що ж ти  брешеш! Як  же  ж ти хотів  завести крейсер «Червона Україна» до  Вірменії, як  у Вірменії немає моря?!

Бідолашний Аслан погано знав географію, довго думав і  ніяк не  міг  придумати  виходу з  такої прикрої ситуації. Вже  він  був  синій, як  печінка, від  биття, але  ніяк не  міг розв’язати  проблеми  успішно  з  тим   крейсером  —  не міг  ані  завести його  до Вірменії по  сухому, ані  взагалі дати з ним раду.  Нарешті він його  «потопив», власне, запланував потопити на  втіху  слідчому, а  натомість щиро признався, що   збройне  повстання  вони  —  вірмени  —  мали робити зброєю,  привезеною з  Персії  до  Харкова  на  верблюдах. І от вони «привезли» зброю й заховали її поблизу Харкова на  Рашковій дачі.  Там  були  гармати й  кулемети, рушниці й  шаблюки, і отруйні гази  — все  потрібне для  повалення совєтської влади. Історія була  така  правдоподібна, а Асланова щирість така  переконлива, а знання місцевостей таке досконале, а  неперебірливість та  злочинний цинізм слідчого  й усієї  ції  системи такі  безмежні, що  вся  карколомна повстанська епопея Асланова була  занотована  докладно,  у всіх  подробицях.

Після того  Асланові дано   було  спокій на  три  дні.  Карапетьян запевняє, що  ті  три  дні  потрібні були  слідчому, щоб  розшукати зброю на Рашковій дачі.  На  четвертий день викликає слідчий Аслана, насуплений, лютий-прелютий,  і каже: