Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Сад Гетсиманський

— Це  вже  я чув...  — слідчий береться за прес-пап’є...

— Стрівай-стрівай! — злякано квапиться Аслан. — Стрівай, а то забуду, й тоді  все, брат, пропало... Пиши: я робив повстання  проти совєтської влади!  Еге  ж.  Твої   черевики швидко порвались? І твого  начальника черевики теж швидко порвались?! І в робочого класу черевики дуже швидко порвались?!  Ага?! Отож. То я їх чистив таким мазьом... знарошне таким мазьом, щоб  швидко рвались. Контрреволюційним мазьом...

Слідчий — кулак з  довбню, голова з  горіх, вчорашній футболіст, ударно покликаний  в  «органи»  (Карапетьян показує образно, який саме  кулак, а яка  голова в того  футболіста-слідчого), — тріумфує. Аслан перевищує  всі  його сподівання. Він  все  те  пише і переконується під  впливом Асланової залізної логіки, що  він  напав на  цілий скарб, на контрреволюційну, диверсійну організацію, яка  може забезпечити йому  блискучу кар’єру в «органах». Аслан розповідає, як-то він чистив геніально черевики пролетаріатові, як вони дерлися від отруйної мазі, як  той  пролетаріат лає  совєтську владу, партію й самого Сталіна і хоче  ту владу  повалити, а все  через одного чистія, фашиста й  контрреволюціонера, Аслана... Аслан розповідає, а слідчий пише, аж-но піт йому виступає, сопе, прикусує язика й пише. Аслан кінчає свою розповідь клятвою, що він кається щиросердно й що більше не  буде  вже, і з  полегкістю зітхає  — нарешті йому дадуть спокій, напевно.

Але  апетит приходить під  час  обіду.  Після такого приголомшуючого Асланового самовикриття епопея його  дивовижних блукань по  найбезглуздіших контрреволюційних сферах тільки починається.  Слідчий вирішив видавити з нього всю  правду геть  до  краплі, «розоблачити ворога» до краю...

Після диверсії Аслан мусить признаватися в не  менше геніальному  шпигунстві.  Причому  щиросердні  Асланові зізнання чергуються з такою ж щиросердною розгубленістю, коли Аслан сам  не  знає вже, що  ж він  робив далі.  Тоді слідчий б’є Аслана й кидає в камеру, щоб  «подумав». Аслан думає «при  допомозі» своїх  веселих земляків і друзів, опанованих психозою самовикриття в ім’я  рятунку від  смерті та одчайдушним шибеничним гумором. «Надумавши», Аслан проситься на «конвеєр», і епопея триває. Кінець її вже передбачений слідчим і начальством цієї  богохранимої установи, точно заздалегідь вирішений, але мусить бути ще формальне виправдання того  кінця, формальні підстави. Ті підстави й витискають з  Аслана, зовсім не  дбаючи про  їх логічність, аби  було  хоч  приблизно правдоподібно.

Подаючи Асланові пригоди, Карапетьян вставляє й свої пояснювальні  ремарки,  що   доводили наявність  в  цьому всьому безглузді залізної логіки, залізної послідовності й розумного,  навіть геніального  начала.  «Не   важно, що  ти робив учора, важно, що  ти міг робити завтра. Не  важно, чи правдою є вся  та брехня, яку слідчий змушує тебе говорити, а важний факт, що  ти  таки не  любиш совєтської влади, а значить — ти  небезпечний, а тому  тебе  треба зліквідувати. Мета ж виправдовує всі засоби». Так  аналізує справу Карапетьян. А тим  часом Аслан переходить всі фази розвитку й самовикриття себе   як  великого контрреволюціонера.  Ось він  кається в шпигунстві:

— Пиши, гражданин начальник! Я шпійон. Я сидів біля вокзалу й чистив черевики. Але  то я так, знарошне чистив черевики. Насправді ж я займався шпійонажем... Я щитав поїзди — скільки йде  на  Москву, а скільки з Москви. Пасажирські поїзди.

Слідчому такий спосіб «шпійонажу» не  подобається, й він  іронічно питає:

— Ну, і скільки ж ти  нарахував?

— Сто  туди, сто  й один назад...

Слідчий береться за прес-пап’є:

— Хіба  так   займаються  шпіонажем?! Ти  дурня тут  не клей.  Якщо  ти  займався  шпіонажем,  то  розказуй,  брат, правду, а не  то...

Тоді  Асланові приходить в голову щаслива думка, і він розповідає, що  то  він  сидів не  біля  вокзалу і не  поїзди рахував, а сидів він  біля  Будинку Червоної Армії  й  рахував, скільки ходить командирів та різних військових начальників в будинок і з будинку, і придивлявся, які  вони є. Це  слідчого  абсолютно задовольняє, і він  вимагає ще  нових і нових признань про інші  методи контрреволюційної дії. Так бідний Аслан діходить до терору й великої диверсії.

От він розповідає, як він готував гранати, динаміт тощо, щоби  висадити  один  дуже   важливий  стратегічний  міст. Слідчий з великим задоволенням все  нотує. Потім слідчому видається за  потрібне уточнити, який же  саме  міст  мав Аслан зірвати і як  він  називається.

— Як  той  міст  називається? — питає слідчий в Аслана.

Аслан бачив багато мостів різних в житті, але  ніколи не знав жодної назви мосту. Знав він  лише, як  називався той міст, біля  якого він мав постійне місце чистія черевиків: був це  Горбатий міст, невелика кам’яна споруда через Лопань, без  якої годі  б  перебратися на  другий берег  брудного, запльованого потоку-калюжі.

— Горбатий міст, ось  так  він  називається.

Слідчий  вибухає сміхом. Потім  цідить презирливо  до розгубленого Аслана:

— Дурню ти!  Горбатий міст  вже  сто  разів  зірваний  тут такими ж ідіотами, як ти. Вибери собі краще якийсь інший... І що  ви  всі  на  тім  Горбатім мосту помішалися!  Зривай інший міст!

І бідний Аслан мусив висаджувати інший міст, який йому було призначено слідчим. Що  ж до Горбатого моста, то треба сказати правду: Аслан вибрав цей  Горбатий міст  не  тільки тому, що  не  знав інших назв, а  й  тому, що  то  маленький міст, а за маленький міст  менша кара. Він  хотів  і диверсію зробити, й не потрапити під розстріл. Довелося ж називати якийсь великий міст  і наражатися на  велику кару.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 32. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи