Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Сад Гетсиманський

Всі Асланові гріхи  й контрреволюційні пригоди, звичайно, записувалися на  рахунок всієї  великої, всевірменської організації, і саме  тому  слідчий намагався витиснути його, як  цитрину, до решти. Розохочений, він  натискав на  Аслана  щосили, взявши під  тяжкий психічний прес фізичними тортурами.  Після  диверсії Аслан  признається  в  терорі. Потім — в збройному повстанні, розгортаючи неймовірну, фантастичну свою контрреволюційну епопею.

Ось  він  признається в намірі вкрасти крейсер «Червона Україна» й завести його  до Вірменії, щоб  там його  обсадити контрреволюційним військом і потім на  ньому приїхати та й розгромити совєтську владу.  Слідчий все  занотував із задоволенням, бо побачив акцію, закроєну на  високу скелю. Асланові він навіть дав склянку молока й відпустив до камери... Але через якийсь час слідчий викликав Аслана знову й почав його  бити несамовито, докоряючи склянкою молока та лаючи за нечесний намір обдурити органи революційної законності, ввести їх в блуд, бо  ж:

— Ах ти  ж сякий-такий!! Що ж ти  брешеш! Як  же  ж ти хотів  завести крейсер «Червона Україна» до  Вірменії, як  у Вірменії немає моря?!

Бідолашний Аслан погано знав географію, довго думав і  ніяк не  міг  придумати  виходу з  такої прикрої ситуації. Вже  він  був  синій, як  печінка, від  биття, але  ніяк не  міг розв’язати  проблеми  успішно  з  тим   крейсером  —  не міг  ані  завести його  до Вірменії по  сухому, ані  взагалі дати з ним раду.  Нарешті він його  «потопив», власне, запланував потопити на  втіху  слідчому, а  натомість щиро признався, що   збройне  повстання  вони  —  вірмени  —  мали робити зброєю,  привезеною з  Персії  до  Харкова  на  верблюдах. І от вони «привезли» зброю й заховали її поблизу Харкова на  Рашковій дачі.  Там  були  гармати й  кулемети, рушниці й  шаблюки, і отруйні гази  — все  потрібне для  повалення совєтської влади. Історія була  така  правдоподібна, а Асланова щирість така  переконлива, а знання місцевостей таке досконале, а  неперебірливість та  злочинний цинізм слідчого  й усієї  ції  системи такі  безмежні, що  вся  карколомна повстанська епопея Асланова була  занотована  докладно,  у всіх  подробицях.

Після того  Асланові дано   було  спокій на  три  дні.  Карапетьян запевняє, що  ті  три  дні  потрібні були  слідчому, щоб  розшукати зброю на Рашковій дачі.  На  четвертий день викликає слідчий Аслана, насуплений, лютий-прелютий,  і каже:

— Зброю твою  й гази  ми  знайшли. Але ти брехун, бо ми не  могли знайти верблюдів. Скільки їх було?

— Сто  верблюдів було, сто, гражданин дорогий! — каже Аслан радісно, втішений, що  зброю таки «знайшли».

— То  де ж ти їх дів, га? Сто  верблюдів — це  тобі  не  сто коробок твоєї дурної вакси в твоєму дурному рундуку. Де дів  верблюдів, га?! Не  міг  же  ти  їх продати на  Благбазі чи в церабкоопі!

— Навіщо на  Благбазі, гражданин дорогий? — сміється радісно Аслан, чесний чистій черевиків, сміється з слідчого, що він такий дурний, недогадливий. — Навіщо на Благбазі?! Йшов поїзд Москва—Тифліс через Харків, я прив’язав верблюдів до поїзда, і вони побігли назад у Персію...

Це  було  явне безглуздя, навіть на погляд не дуже  вередливого слідчого, щоб  верблюди поспівали бігти  за  експресом, і він  не  міг  цього Асланові подарувати. Бідний Аслан кілька днів  після того, як  верблюди побігли за  експресом, не  міг  прийти до пам’яті в камері, лежачи пластом. Але  те його  не  вирятувало від дальшого ходіння по  муках «малого й великого конвеєра».

Карапетьян розповідає з безподібним вірменським колоритом, в’язні аж пищать від приглушеного сміху, не маючи права одверто й  гомерично реготатися, а  Андрій слухає й думає, що  все-таки це, мабуть, розбещена, злостива арештантська фантазія і тільки, мстива карикатура, іронія, що все шаржує й з усього глузує, безсила на будь-що солідніше. Навіть вставки деяких слухачів про  деталі  з пережитого «їхніми знайомими» (бо хто ж насмілиться сказати про  власний досвід!), ба, навіть те, що  тут же, як  ілюстрація до Карапетьянових «перських мотивів», поруч ось  лежить і помирає Ягельський, весь  в підозрілих синцях і підпливах, — навіть все  це  не  в силі  впоїти Андрієві довіру до  Карапетьянових новел про  дурного Аслана. Занадто-бо  все  безглуздо і занадто цинічно,  до  самозаперечення  безглуздо й  цинічно. І  тільки аж  геть  згодом, у майбутньому, Андрієві судилося переконатися, що цей  Карапетьян — геніальний новеліст на теми злободенні та  що  він  стисло, але  подиву гідно  точно виклав у своїх  «перських мелодіях» душу, суть, зерно всієї цієї  епохи, і що  Аслан — це  трагічне, але  ідеально точне уособлення багатьох — дуже  багатьох!  — нещасних, пущених  на  конвеєр безглуздої дійсності тут. Рівно як  і слідчий в подачі Карапетьяновій — це  теж  точне уособлення всієї системи, до  якої той  слідчий належить, як  її гвинтик. Але це Андрій збагнув згодом, тепер же Карапетьянові «перські мелодії» звучали, як  фрагменти дивовижного, чадного сну або  рефлексії звихненої пам’яті божевільного.

Здавалося, що  Карапетьян міг  би  розповідати свої  «новели»   безконечно,  перевершуючи достославну, містичну Шехерезаду, причому зовсім нічого не  вигадуючи, як  він запевняв, лиш часом багатозначно й  єхидно роблячи паузи  там, де  не  слід  було  говорити. Ті  паузи були  незгірші за  слова. Він  їх  робив, зітхнувши й  попихкуючи головою чорта Мефісто, що  в профіль так  подібний до  самого Карапетьяна.

«Перські мелодії» перебила та  й  зовсім урвала вечеря. В  певну хвилину всі  нашорошились. Карапетьян замовк. Всі  повернулися до  дверей, слухаючи швидше шлунками, аніж  вухами, й не так щось чуючи, як угадуючи стукіт «кормушок» по  коридору, ба, по  всій  тюрмі, хоч  і стояла ніби непрониклива тиша. Скоро дійсно відчинилась «кормушка» в їхніх дверях і повторилася така  сама  процедура, як і в обід. Тільки на  цей  раз  наглядач дав  у кожну миску буквально по  одній столовій ложці каші і  тим  програма вичерпалася.  Це  була  вечеря. Голодні шлунки тільки даремно були розхвильовані, спровоковані тією  ложкою каші й увігнані в марні, розпачливі корчі, результатом чого  було  несамовите куріння тих, хто  мав  що  курити. Хто  не  мав  чого  курити, конвульсійно шарпав кадиком, чекаючи «бичка» — «сорок», «двадцять» або  «десять» від тих, хто  курив.

Ця  вечеря була  о 5-й  годині. По  вечері знову мили посуд.  Це  була  третя й  остання  «оправка» за  день, дана   їм тюремною конституцією в числі інших прав та свобод. На цей  раз ходили без Ягельського, бо в нього не вистачило вже не  тільки сили, а  й  волі  підтримати товаришам компанію та скористатись із таких розкошів, як  прогулянка голяком по  коридору. Ягельський лишився лежати в камері, поставивши сухі коліна кроквами й тяжко, астматично дихаючи, аж-но вчувався жаль  у тому  диханні, що  він  не  може піти з усіма...

Після вечері вже  не мили підлоги, не розповідали анекдотів, не сміялися навіть тихесенько, а сиділи, пороззявлявши роти  й тяжко дихаючи, — чекали. Вони чекали сну.  Але до сну, до права заснути, ще далеко — команда буде подана аж в дев’ять годин. Без  права ж люди не  могли заснути, вони хитрували, схиляючи голови як-небудь так, щоб  наглядач не  бачив і щоб  можна було  все-таки здрімнути, але  з того нічого не  виходило. Люди тільки мліли від  утоми, зітхали люто  або  трагічно і не  могли відсахнутися від  дійсності ні на хвилину — саме  як починало дріматися солодко, раптом, ніби зумисне, розтиналося тихе  й  настирливе — «Цс-с!», і  то  котрийсь із  в’язнів подавав пересторогу, помітивши, як  тихесенько відслонявся вовчок, і всі  шарпалися, ворушились, позіхали — робили рух, потрібний для  доказу, що вони не сплять. Гнітила невдоволена спрага на сон, гнітила задуха, гнітила мовчанка.  Нарешті  Руденко не  витримав, зітхнув глибоко й шумно, мовби після шаленої біганини, й звернувся до Приходька лагідно, благально:

— Професоре...  Розкажіть що-небудь... Ваша ж  черга.

Літературну годину!

Руденка підтримали інші.

— З  Мопасана... Із  Стендаля... Ні, «Три   мушкетери»!

«Король Лір»!..

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 33. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи