Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Андрій посміхнувся:

— Неправильно. Ви  неправильно відповіли. Ви  мусіли сказати: «Не  можу».

— Слушно.

— Дякую. Друге  запитання — чи не знаєте ви (бачите, я йду вам  назустріч самою формою запитання!), чи не знаєте ви, коли мене заберуть звідси?

— Не  знаю.

— Дякую. Третє. Чи  не  знаєте ви, куди  мене заберуть звідси?

— Не  знаю.

— Дякую. Ви  послідовні. І нарешті, останнє — чи  не можете ви  мені сказати, які  заходи будуть  вжиті супроти моєї матусі... Або  не  так.  Чи  не  можете ви  мені гарантувати, що  не  буде  вжито ніяких обмежуючих заходів супроти моєї матусі?

Начальник насупив брови і довго мовчав. Нарешті зітхнув:

— Не  можу...

— Дякую. Ви  геніально і абсолютно послідовні. На  цей раз   я  вам   вірю, вірю   вашій щирості. Мої   запитання  всі вичерпалися. А тепер — чи  не  могли б ви  мене відправити назад до наших некурящих блощиць?

Начальник засміявся.

— І цього, на  жаль, не  можу. Вірніше, я  можу, але  не бачу  в  тому  рації. — Він  подивився пильно на  годинник на  руці  і вів  далі:  — Не  бачу  рації. А хіба  вам  тут  погано? Сидіть собі.  Якщо вам  не  цікаво говорити — мовчіть. Хоч я на  вашому місці був  би  чемний і розповів би  що-небудь цікаве. Ви, здається, інженер?

— Уявіть собі.

— Якого профілю?

— Авіатор.

— Знаменито.

— Чи  не  слід  мені зробити висновок, що  ви  не  знали такої дрібної деталі  з моєї біографії?

— Ні, я це  добре знав.

— Навіщо ж ви  питали про  це?