Розділ «Гора»

Шумно дихаючи крізь зціплені зуби, Лоуренс Ґрейс зіп’явся на ноги та поплівся туди, де лежав Олівер. Дорогою перечепився об кам’яний виступ і, не встигнувши виставити руки, впав ницьма — було чути, як лунко клацнула щелепа.

Злість додала сил, і він підхопився майже миттєво. Розвернувся до чоловіків — його повело, проте, змахнувши руками, устояв на ногах, — а тоді розпоров деренчливим, істеричним криком повітря над сідлом:

— Він випив усю воду!

Прокинулися жінки. Анна шарпнулася та навприсядки заквапилась геть; Гелен, не розуміючи, що відбувається, водила довкола підпухлими очима. Лейла, скрутившись калачиком, тиснулася до стіни. Дівчинка хлипала, проте сліз не було, замість ридань із грудей вихоплювалися жалібні й немовби зачерствілі стогони.

Лоуренс, розкинувши задля збереження рівноваги руки, почав очманіло гамселити небіжчика ногами.

— Випив… воду… випив… усю воду… випив…

Тіло під ударами здригалося, але залишалося скоцюрбленим. «Неначе манекен», — подумав Єгор. Росіянин нарешті знайшов сили піднятися, дочовгав до хлопця та поклав руку йому на плече.

— Не треба. Він мертвий.

— У нас більше немає води!

— Він помер! Не марнуй сил. Ти робиш гірше собі.

— А може… — Лоуренс уп’явся в нього каламутними, наче вкритими тонким шаром криги очима, — може, це ти? Ти її випив?!

— Ні.

Хлопець загорлав:

— Я не вірю тобі! Ви змовилися зі старим пердлом! Ви…

Парамонов хотів заперечити, коли зауважив дещо дивне: він бачив, що долоня лежить на плечі Лоуренса, проте… не відчував цього. Єгор відсмикнув руку, зірвав із неї намотане дрантя і втупив налякано-підозрілий погляд у пальці. Дистальні та середні фаланги на всіх, крім великого, вкрилися велетенськими, наповненими сірувато-чорною рідиною пухирями, тож долоня нагадувала обтягнуту бруднуватою рукавичкою лапу Міккі Мауса. Він спробував їх зігнути, проте пальці тільки ледь поворухнулися. Парамонов посірів іще дужче, обличчя ніби вкрилося плямами гнилі.

Лоуренс відсахнувся. Єгор спершу вирішив, що американця збентежив вигляд його долоні, але швидко збагнув, що помилився. Зелені Лоуренсові очі стали схожими на залежані виноградини, із грудей під час кожного вдиху та видиху чувся свист — хлопець дихав, як людина, що вдавилася і не може ні проковтнути, ні вихаркнути шматок, що застряг у горлі. На обличчі застиг такий переляканий вираз, що Парамонов на миттєвість викинув із голови свої пальці.

— Що з тобою?

— С-с-с… с-с… — Лоуренсова шкіра синішала на очах, лівою рукою хлопець шкрябав груди над черевним сплетінням.

З-за спини Єгора долинув стурбований і ламкий, немовби пронизаний потріскуванням тонкої криги, голос Гелен Горовіц:

— У нього щось із серцем.