Розділ «Гора»

— Я вже зрозуміла.

На обличчі Олівера застиг передсмертний вищир, і білосніжні зуби чітко вирізнялися на тлі почорнілої шкіри. Вищирене обличчя лякало, і Гелен, нахилившись, прикрила його ковдрою. Потому глипнула вбік, уловила, що Апшоу, Анна та Лейла спостерігають за нею, й іншим пледом накрила Оліверові стегна. Тупий біль бився об лоба в такт із ударами її серця.

11:12

Гелен полізла на схил, аби набрати у пляшки снігу, і вже спускаючись, знесиліла так, що не могла стояти на ногах. Вона скинула пляшки, простежила, як вони котяться схилом, і далі сповзала на спині, відштовхуючись від скелі ліктями. Спуск на півсотні метрів тривав п’ять хвилин, і коли, задихаючись, жінка зісковзнула до заглибини, де сиділи Апшоу, Анна та Лейла, до вух долинув дивний шум. Чи то пак Гелен спершу побачила, як скочив на ноги Лоуренс Ґрейс, а вже потім почула — з ущелини на заході надходило густе рокотання.

— Що це? — Американець тицяв рукою на південний захід. — Чуєте?

Єгор, Апшоу та Анна провели очима за його ошалілим поглядом.

— Ви чуєте?!

Так, вони чули. Наелектризований від викиду адреналіну, Лоуренс кинувся до провалля. Апшоу та Парамонов, охляло переставляючи ноги, пошкутильгали слідом. Анна спробувала звестися, проте впала навкарачки, не зробивши й трьох кроків. Кілька секунд жінка витріщалася на обмотані ганчір’ям ступні, проте розмотувати їх не наважилася, й порачкувала за чоловіками. Гелен зрушити з місця не спромоглася.

Коли Лоуренс дістався до західного краю сідла, Єгор гепнувся на землю приблизно посередині між заглибиною в схилі пагорба й уламками «Боїнга». Десять кроків — якихось десять кроків! — і в очах потьмарилося від болю, а в легені немовби вприснули кислоти. Дюк Апшоу глухо постогнував за кілька метрів позаду.

Коли Анна підповзла до Парамонова, той знову був на ногах, але рушати не поспішав — віддихувався. Вони водночас підняли голови й утупилися в Лоуренса, що застиг на краю провалля, і тоді однорідне гудіння з ущелини розклалося на низку виразних і впізнаваних звуків: чах-чах-чах-чах-чах-чах-чах.

Гелікоптер.

Анна затулила обличчя, залишивши понад долонями очі.

Лоуренс розвернувся і дзвінким від напруження голосом закричав:

— Ти казав, що гелікоптери не літають на такій висоті! — По центру його поля зору розпливалася чорна пляма, і хлопець нахиляв голову, інстинктивно пробуючи зазирнути за неї. Звідти, де стояли Анна та Єгор, це скидалося на те, що Лоуренс горлає до когось підвішеного над їхніми головами. — На хріна ти переконував, що нас не врятують?!

— Я не казав, що…

Лоуренс не чув.

— Чуєш?! — Він вказував рукою на південний захід. — Що це?! Сучий сину! На кий хер ми тебе слухали?! — Хлопець узявся терти очі, наче щось потрапило під повіки, проте горлати не припинив: — Я знав, я знав це!

Спираючись на долоні, Анна рушила до провалля. Парамонов, зупиняючись що п’ять кроків, почвалав за нею. Жінка першою дісталася до Лоуренса і, чіпляючись за американця, устала з колін.

Гелікоптер сунув низько над льодовиком. Як саме низько стало зрозуміло, коли він вилетів із-під кряжа на сонце. Крихітна, схожа на п’явку тінь мерехтіла, іноді зовсім зникаючи під днищем, просто під лижами. Виникало враження, що гелікоптер не летить, а ковзає поверхнею льодовика.

Лоуренс Ґрейс застрибав, оскаженіло вимахуючи руками над головою: