Розділ «Гора»

— Із ким? — не зрозумів Парамонов.

— Ти не бачиш?

Лоуренс показав рукою на землю неподалік того місця, де стояв, — якраз туди, куди ледь досягала видовжена пляма його тіні. Єгор примружився та нарешті розгледів цілковито голе, із судомно підібганими кінцівками тіло Олівера Морґенштерна.

— Твою маму…

Парамонов спробував підвестися, проте в голові запаморочилося так, що чоловік одразу впав навколішки.

— Що з ним? — якось трохи загальмовано повторив Лоуренс.

— Він живий? — прошамкав Єгор.

— Блядь! — Хлопець вишкірився. — Схоже на те, що чувак приліг позасмагати? Він уже аж чорний! — Лоуренс безперестану тупцяв, як ніби перевіряючи, чи тверда під ним земля. — Чому він голий?!

Парамонов став навкарачки, проповз два метри й зупинився. Серце ошаліло тріпотіло в горлі. Він знав, чому німець перед смертю поздирав із себе одяг, — знав від батька, — проте не мав сил пояснювати. Та й навряд чи Лоуренс у такому стані зрозумів би його.

Американець тим часом підступив до тіла, нахилився, щось підняв із землі й різко випростався. Єгор побачив у його руках порожню пластикову пляшку. Секунду, не більше, Лоуренс роздивлявся її, а потім його очі забігали вздовж підніжжя пагорба. Не припиняючи щось вишукувати, він повільно, сновидою, посунув до Парамонова. Зупинився між ним і Дюком Апшоу та підняв із землі другу пластикову пляшку. Також порожню.

Не менш як чверть хвилини Лоуренс, неначе порівнюючи, приглядався до пляшок, а тоді, стиснувши кулаки, зім’яв пластик і надсадно прогарчав:

— Вода. — Обличчя зробилося холодним і злим. — Вода! — Він глипнув на росіянина й заволав: — ВОДА! ВОДА! ВОДА-А-А!

— Що таке? — Парамонов продовжував мружитися та затуляти долонею очі від, як йому здавалося, надміру яскравого світла.

Розбуджений криками кардинал сіпнувся, сів рівно та розплющив налиті кров’ю очі. Лоуренс повернув до нього голову, погляд умить закам’янів од люті.

— Старе пердло, де вона?! — Хлопець відкинув пляшки, схопив старого за барки, проте не втримався на ногах, і вони вдвох повалилися на землю. — Де пляшка?!

Лоуренс осідлав Апшоу, взявся бити того по обличчі. Бризнула кров, і Парамонов, пересилюючи млість і біль у м’язах, штурхнув Лоуренса ногою в бік. Удар був несильним, одначе його вистачило, щоби хлопець зісковзнув із кардинала та відкотився.

— Ти здурів? — Єгор зиркнув на американця із неприхованим презирством. — Припини!

— Яка пляшка? — Апшоу, не кліпаючи, витріщився на Парамонова, із розбитого носа текла кров.

— Із водою! — гаркнув Лоуренс.

— Я не знаю. — Апшоу скривився чи то від болю, чи то від неспроможності осягнути, що від нього хочуть.