Розділ «Гора»

Парамонов озирнувся і спочатку позаздрив, що жінці вдалося так швидко підвестися, а потім зауважив, що за ніч вона постаріла не менш як на десять років, — очі ввалилися, шкіра обличчя стала землисто-сірою та сухою, наче дно пересохлого ставка, і лущилася. Через різке падіння артеріального тиску Лоуренс хитнувся, втратив рівновагу та присів навпочіпки. Росіянину здавалося, що хлопець от-от зомліє, проте Лоуренс, упершись рукою в землю, зціпив зуби та свідомості не втрачав.

— С-с… с-с-серце, — нарешті витиснув він. — Болить.

Гелен схилилася до нього та завченим рухом приклала два пальці до зап’ястка.

— У тебе зараз серце зупиниться. Така тахікардія, що я не можу порахувати пульс. — Вона глянула на почорнілі, набряклі від обмороження кінцівки Олівера Морґенштерна, але відразу відвела погляд. — Заспокойся. Ляж.

Лоуренс уперто мотнув головою.

— Я кажу: приляж!

Він відсунувся від небіжчика й лише потім випростав ноги й відкинувся на лікті.

— Дихай рівно, — наказала Гелен.

Бліді перекривлені вуста на мить проступили крізь розкошлану бороду.

— Ага.

Гелен тільки пересмикнула плечима — мовляв, що ще я можу зробити? — хоча було помітно, що напад минув, загнане Лоуренсове дихання вирівнювалося.

Парамонов тим часом обернувся спиною до сонця, стягнув обрізки із правої руки та з жахом втупився в так само розпухлі фаланги. Чоловік не усвідомлював, що перелякано шкіриться. Гелен підійшла до нього, в її очах перекидалося щось темне.

— Ти відморозив пальці, — немічним голосом зазначила вона.

Єгор ще більше вишкірився. «А то я, бляха, не бачу!»

Жінка помовчала, а потім кивнула на тіло:

— Він помер.

— Так. Мабуть, уночі.

Репліки вийшли беззмістовними — так ніби Олівер міг померти ще вчора, а вони цього не помітили, — та Парамонову було начхати. Він водив розпухлими подушечками лівої руки по моторошних набряках на пальцях правої, жахаючись відсутності відчуття дотику.

— І ще в нас немає води, — затинаючись, докинув Лоуренс.

Гелен зітхнула: