Розділ «Гора»

Олівер заспокоїв:

— Пий.

Ще один косий позирк на Лоуренса.

— Пий, — немічний голос тонкими пасмами сотався із нечутливого, затерплого горла. — Вони всі сплять. Вони не дізнаються.

Лейла відгорнула шмаття з обличчя та розтулила рота, і чоловік притримував пляшку, аж поки вона не випила воду до останньої краплі. Потім підсунувся та обійняв її, затуляючи від вітру.

Дівчинка швидко заснула, проте за чверть години прокинулася і, здригнувшись, збагнула, що сидить сама. Олівера Морґенштерна біля неї вже не було.

02:13

У гіпоталамусі людини є невелика ділянка, центр, що відповідає за терморегуляцію, і якщо організм тривалий час перебуває в холоді, він активує захисний механізм, наказуючи усім підшкірним кровоносним судинам звузитися. Це так звана вазоконстрикція[130]: що менше крові циркулює під шкірою, яка контактує з холодним середовищем, то менше тепла втрачає організм. Утім, для стискання стінок артерій потрібно багато енергії, і в разі знесилення м’язи, що перетискають судини, зрештою розслабляються, внаслідок чого тепла кров, яка омиває внутрішні органи, раптово відтікає до периферійних тканин, і людина, хай як холодно їй було до того, відчуває «гарячий спалах» — потужний приплив тепла.

Пригорнувшись до Лейли, Олівер теж закуняв, але за лічені хвилини прокинувся і важко захрипів. Він увесь палав. Руки, ноги, груди, шию, шкіру обличчя немовби обдавало пекучим паром. Важко дихаючи, чоловік проштовхався між тілами, що притискали його до скелі, та виповз із заглибини.

Ніхто не прокинувся.

Крижаний вітер налетів на нього, але полегшення не приніс. Хибне відчуття жару роз’їдало шкіру. Не усвідомлюючи, що лише погіршує становище, Олівер судомно зривав із себе одяг. Витягнув обрізки з-під сорочки, розмотав шмаття на ногах, скинув ковдри з шиї, зірвав сорочку та штани. Менш як за хвилину залишився в самих трусах, але за мить і їх стягнув та відкинув.

Вітер, зраділо підвиваючи, накинувся на нього й узявся висмоктувати з тіла останні крихти тепла. Якийсь час, розкинувши руки, Олівер лежав на спині, потім, коли свідомість почала тьмяніти, перекинувся на живіт. Наставала фінальна стадія гіпотермії, під час якої людина здійснює копальні рухи, неначе намагаючись сховатися в землю. Цей стан медики називають «термінальним копанням». Теплокровні тварини перед зимівлею риють нори або зариваються в листя, щоби зберегти якнайбільше тепла, і людина, що гине від обмороження, інстинктивно робить те саме. Спливали останні хвилини його життя, Олівер зчісував лікті, надламував нігті, загрібав ногами дрібні камінці, проте закопуватися не було куди. Дихання майже зупинилося, серцевий ритм став спорадичним, і, зрештою, Олівер сповільнився, впер голову в скелясту плиту й застиг у дивній позі посеред калюжі холодного місячного сяйва.

09:29

Вони прокидалися — приходили до тями — важко, наче після наркозу, та й то лише потому, як сонце піднялося достатньо високо, щоби прогріти захололу кров.

Парамонов засинав із тупим болем поміж скронями, проте за ніч біль перетворився на пекельне полум’я, і голова нила, як гнилий зуб. Він повільно розклепив повіки й одразу відчув запаморочення. Хотілося блювати, попри те, що в шлунку за два дні побувало лише кілька ковтків води. Зашкарублий одяг і намотані по всьому тілу обрізки немовби душили набряклі кінцівки.

Прикриваючи очі від нестерпно яскравого світла, Єгор роззирнувся. Над сідловиною повзли пасма холодного сивого туману. Він задер голову та промацав поглядом згустки рваних хмар, що товклися довкола нижчої вершини на південному заході сідла, проте сіра запона залишалася прозірчастою та діркуватою, у ній не бракувало прогалин, крізь які на землю падали палючі промені. Парамонов раптом подумав, що якби хмари затулили сонце, ніхто з них не прокинувся б, а тоді помітив Лоуренса Ґрейса, який, хитаючись, стояв за кілька метрів від пролому в носовій частині фюзеляжа. Хлопець був такий блідий, що здавався вирізаним із картону.

Росіянин похрипів, неначе налаштовуючи горло, після чого витиснув зім’яте:

— Ей.

Переступаючи з ноги на ногу, американець повернувся. Його очі були дивними — скляними та водночас якимись аж занадто зосередженими. Лоуренс щось сказав, але до Єгора не долетіло жодного звуку. Пілот мотнув головою, демонструючи, що не чує, і тоді хлопець повторив голосніше:

— Що з ним?