Розділ «Гора»

— Ей! Хе-е-ей! Ми тут! — Вітер смикав і вигинав його бороду.

Загрібаючи неслухняними ногами камінці, пришкандибав Парамонов. Кілька секунд, не відриваючись, він стежив за просуванням гелікоптера, після чого холодне оцінювання у погляді змінилося переляком.

— Йому не можна підійматися сюди, — прошепотів пілот російською.

— Чому? — озирнулася Анна.

Єгор лиш хитнув головою. Він упізнав гелікоптер — одномоторний «Eurocopter AS350» «Білка». Максимальна практична висота для нього ледве перевищує п’ять кілометрів, однак Парамонов невиразно пригадував, як років десять тому якийсь француз посадив полегшену модифікацію «Білки» на вершину Евересту. Коли сонце не зникало за хмарами, Єгор чітко розрізняв кольори: синій хвіст, червона кабіна, біле днище. На боці — напис жирними срібними літерами «AS350 B3». Гелікоптер точно не належав ні ВПС, ні рятувальній службі МНС Пакистану, і це чомусь було погано, страшенно погано, от тільки Єгор не міг збагнути чому: щойно ніби розумів, а вже за мить те розуміння розпливалося драглистою туманною плямою. Росіянин перевів насторожений погляд на хмари, що струмками збігали поміж скель. У животі замість радісного тепла важчала чимала металева куля. Сонце то ховалося, то з’являлося, вітер тиснув на спину, ніби штовхаючи його до провалля.

Гелікоптер, завмерши на висоті кількох метрів над льодовиком, опинився просто під сідлом. Парамонов підібгав губи; Лоуренс, видихнувшись, припинив стрибати. Надсадне, супроводжуване пронизливим свистом чахкання трилопатевого ротора плавно посилилося, і гвинтокрила машина почала підійматися. Вертикально. Із Єгорової горлянки випорснув сиплий звук.

— Що не так? — запитала Анна.

Парамонов навіть не глянув на неї. «Eurocopter» давно пробив свою статичну стелю[131], а отже, щоби продовжити набирати висоту, водночас із підійманням мусив рухатися вперед. От тільки рухатися в горизонтальній площині не було куди: з боків нависали стіни ущелини, попереду — на півночі — до неба пнулося вкрите снігом скелясте ікло заввишки майже сім тисяч метрів. Що ще гірше — і це насправді лякало Парамонова найдужче — ватяні пасма хмар і жмутки туману нерухомо застигли на скельних виступах, і пілот гелікоптера навряд чи підозрював, що нагорі, понад скелями, дме сильний вітер, який вдарить у бік, щойно він зрине над сідловиною.

«Eurocopter» повільно та рівно, наче його сунули на тросі, піднявся на дві сотні метрів над льодовиком. Кривлячись від болю в голові, Єгор підступив до краю прірви, секунд на п’ять застиг, а потім, коли крізь посріблене тьмяними відблисками лобове скло кабіни вималювалося обличчя пілота, замахав руками та захрипів:

— Ні, ні, ні! Не сюди! Розвертайся!

На сонце набігла хмара, і з ущелини ривком піднеслася пітьма. Зненацька стало дуже холодно. Анна затремтіла, Лоуренс кинувся на росіянина, врізався плечем у коліно та повалив на землю. Парамонов крізь зуби рикнув і запручався.

— Мудило, що ти робиш?! — істерично шипів американець.

Єгору вдалося виборсатися з-під набагато кремезнішого хлопця та відповзти, проте сил на підвестися не залишилося ні в того, ні в того.

Часто дихаючи, чоловіки тягнули шиї, видивляючись гелікоптер. Лоуренс папугою схиляв голову набік і скошував очі — чорна пляма виросла, затуливши весь центральний сектор огляду.

Червоно-синій «Eurocopter» помалу набирав висоту. Вісімсотп’ятдесятисильний двигун люто гарчав від нестачі кисню. Парамонов бачив, як двічі поспіль на краях лопатей гвинта зароджувалася вібрація — флатер[132], — але вбудовані в ротор спеціальні віброгасники щоразу її зупиняли.

Що ближче до сідла, то меншою ставала вертикальна швидкість. Останні тридцять метрів гелікоптер ледве повз. Крізь тоноване скло тепер уже чітко проступала голова пілота, масивні навушники робили його подібним до витрішкуватої мухи. Чоловік не відривав очей від панелі керування, та якоїсь миті Парамонову здалося, ніби він кинув погляд на фрагмент фюзеляжа, що застиг над проваллям, і росіянин знаками показав йому «униз! лети униз!», однак не був певен, що той його побачив.

Щойно гелікоптер порівнявся із сідловиною, у правий борт ударив потік повітря, що проривався поміж піками. «Eurocopter» шарпнуло вбік, лопаті зі дзвінким, схожим на відпускання натягнутої тятиви тьохканням, заметлялися, двигун ображено вискнув. Парамонов із жахом дивився, як за якихось півтори сотні метрів від нього гелікоптер вихляється та брьохається, наче людина, яка не вміє плавати й раптово втратила під ногами дно.

— Униз… униз… — розпачливо цідив він.

Пілот Eurocopter’а опустив ручку керування кроком гвинта, оберти двигуна впали, гелікоптер дзьобнув носом і, накренившись, рвонув до льодовика. Загалом чотириста метрів мало би вистачити, щоби вирівняти його, проте пілот мусив також виконати розворот на сто вісімдесят градусів: знижуватися на північ не можна було — ущелина попереду звужувалася і, зрештою, впиралася у схил семикілометрового піка.

Не змінюючи швидкості зниження, пілот заклав крутий віраж. Завалившись на лівий борт, гелікоптер помчав на західну стіну ущелини. Парамонов несвідомо затулив роззявленого рота долонею, Лоуренс гарячково тер очі, щоби позбутися мерехтливої чорної латки перед очима. Єгорові спочатку здалося, що пілотові все вдасться, «Eurocopter» вийде із розвороту за кільканадцять метрів від стіни, прошмигне над схожими на кістяні пластини стегозавра льодяними виступами, але потім, коли ніс гелікоптера вже розвернувся на південний захід, одна з п’ятиметрових лопатей зачепила скутий кригою схил. Бризнуло каміння впереміш із льодом. Лопать, видавши тремтливе «дринь», розсипалася на шматки. На якусь мить усе — і «Eurocopter», і уламки лопаті, і вибиті зі стіни льодяні блискітки — немовби повисло в повітрі, а тоді кермовий гвинт, який не припиняв шалено обертатися, потягнув гелікоптер убік, хвіст зі скреготом пройшовся по крутому схилові та відламався, після чого те, що залишилося від фюзеляжа, перекидаючись, покотилося вниз, до засотаного мороком провалля.