Розділ «Гора»

Сьома…

Восьма машина — білий «Мерседес» Е-класу — промчала лівою смугою, далеко від щеняти. Поки Клаус міркував, рахувати її чи ні, Олівер простогнав:

— Клаусе, досить, я їду.

— Ні, ще рано.

— Клаусе! — голос благальний, як у дитини.

— Зачекай! — Волкенхорст, роздувши ніздрі, не зводив очей з дороги. Сім машин — це надто мало. — П’ятнадцять автомобілів. Ми ж домовлялися!

— З мене досить!

— П’ятнадцять автомобілів!

— Я не можу на це дивитися! — заволав Олівер.

У Клаусових жилах скипіла кров, — ти надто далеко, ти його не бачиш! На що, чорт забирай, ти не можеш дивитися?! — та попри це він промовив стримано, упівголосу:

— Олівере, будь ласка…

Щеня щезло під днищем небесно-синього компактного кросовера «Mini Countryman», і Клаус злякано заплющив очі — здалося, ніби переднє ліве колесо зачепило собаку, — проте коли машина прогнала повз, цуцик усе ще лежав на дорозі. Неушкоджений.

Олівер, важко дихаючи, прохрипів:

— Або я забираю його, або їду геть.

Клаус безгучно вилаявся. Видовжена голова немовби аж загострилася, тонкі губи скривилися так, що обличчя аж до вух проорали дужки зморщок. Примружившись, чоловік глянув ліворуч уздовж дороги. Сріблястий «Audi», не вимкнувши аварійних вогнів, рухався узбіччям. Волкенхорст роздратовано вишкірився.

— Виїдь на дорогу.

Ніякої реакції. Клаус схопив пальцями мікрофон і притулив його до губ.

— Олівере, з’їдь з узбіччя! Вирулюй на дорогу, ти маєш зупинитися перед щеням. Ти ж не будеш діставати його просто з-під коліс інших ав…

Волкенхорст затих, збагнувши, що Олівер пропускає вантажівку-рефрижератор, яка наздоганяла його крайньою правою смугою. Рефрижератор швидко наближався, втиснутися перед ним не було жодної змоги, і щойно автомобілі порівнялися, Клаус усвідомив, що відео доведеться перезнімати: до щеняти ще було якихось п’ятнадцять метрів. Надто близько — седан Олівера на той момент уже потрапив у кадр. Клаус розлючено сплюнув під ноги. Який сенс вискакувати з узбіччя за п’ять метрів від собаки? На відео такий маневр здаватиметься ненатуральним, безглуздим зовсім. Утім, найгірше чекало попереду: водій чотиритонного рефрижератора, відволікшись на блимання аварійних вогнів, не помітив крихітне тільце на вогкому асфальтобетоні. Переднє праве колесо накотилося на щеня, пролунав моторошний, схожий на глухий сплеск від падіння чогось великого у воду звук, і на місці цуценяти залишилася тільки нудотно-багряного кольору пляма.

Клаус, неначе обпікшись, втягнув крізь зуби повітря. Із навушника почувся болісний стогін Олівера. «Audi A6» проїхав кілька метрів і заглухнув. Із відсутнім виразом на застиглому обличчі Клаус зняв штатив із капота, вимкнув камеру та висмикнув навушник із вуха. Якийсь час він постояв, прошиваючи остовпілим поглядом бетонний відбійник по центру дороги. Ніздрі роздувалися, жовна на вилицях то збурювалися, то опадали. Зрештою він сховав штатив до салону, гримнув дверцятами й попростував до машини Олівера.