Розділ V

— Не знаю, мабуть, викличе поліцію.

Він зневажливо пирхнув.

— А навіщо?

— Він звинуватить не тебе. Її. У зґвалтуванні неповнолітнього.

— Я готовий.

— Іди й трахайся з нею, якщо тобі хочеться, — сказав я. — Мені байдуже, якщо її посадять до в’язниці.

Борис перекотився на живіт і подивився на мене лукавим поглядом.

— Вона нюхає кокаїн, ти знаєш?

— Що?

— Кокаїн.

Він зашморгав носом.

— Жартуєш, — сказав я, а коли він із посмішкою подивився на мене, запитав: — Звідки ти знаєш?

— Знаю. З того, як вона розмовляє. І скрегоче зубами. Постеж за нею іноді.

Я не знав, як треба за нею стежити. Але одного дня ми прийшли до нас, коли мого батька не було вдома, і я побачив, як вона підвела голову від журнального столика й чмихнула, тримаючи волосся в себе над шиєю однією рукою. Коли вона відкинула голову назад і зупинила погляд на нас, на мить запала мовчанка, а потім вона відвернулася, наче нас там і не було.

Ми пройшли повз неї й далі сходами до моєї кімнати. Хоч я ніколи раніше не бачив, як хтось нюхає наркотики, навіть мені стало ясно, що вона робить.

— Боже, як сексі, — сказав Борис після того, як я зачинив двері. — Цікаво, де вона їх зберігає?

— Не знаю, — сказав я, падаючи на ліжко.

Ксандра поїхала з дому; я чув, як загуркотіла її машина на під’їзній дорозі.

— Як ти гадаєш, вона не дасть нам трохи?

— Вона може дати трохи тобі.