Розділ V

— А ось так ти ніколи не говори, Поттере, — весело сказав Борис, потираючи свою руку. — Бо вони тобі не дадуть і ламаного цента. Я тобі зізнаюся, що знаю, де лежить татова чекова книжка, і якщо виникне необхідність… — він простяг перед собою розкриті долоні, — зрозумів?

— Зрозумів.

— Я хочу сказати, що, якби мені довелося виписати фальшивий чек, я виписав би фальшивий чек, — по-філософському зауважив Борис. — Мені приємно знати, що я це можу. Я ж тобі не кажу, мовляв, залазь до них у кімнату, понишпори в їхніх речах, але й ґав ловити не варто, еге ж?

Борис і його батько не святкували Дня подяки, а Ксандра та мій тато замовили собі столик у французькому ресторані при «Метро Ґолдвін Маєр Ґранд» на вечір під назвою «Романтична святкова буфонада».

— Хочеш піти з нами? — запитав мене батько, коли побачив, як я переглядаю брошуру на кухонній стійці: сердечка й феєрверки, триколірні прапорці, що маяли над тарелем зі смаженою індичкою. — Чи, може, маєш якісь власні справи?

— Ні, дякую.

Він говорив приязно, але думка про те, щоб бути в товаристві тата й Ксандри на їхньому романтичному чи якому завгодно святі анітрохи не радувала мене.

— У мене інші плани.

— У такому разі, що ти робитимеш?

— Святкуватиму День подяки з кимось іншим.

— З ким саме? — запитав батько в рідкісному пориві батьківської стурбованості. — З другом?

— Дай-но я вгадаю, — сказала Ксандра — вона стояла боса, у футболці клубу «Miami Dolphins», яка правила їй за нічну сорочку, й зазирала в холодильник. — З тією самою особою, яка поїдає апельсини та яблука, що їх я приношу додому.

— О, припини, — сказав батько сонним голосом, підійшовши до неї ззаду та обхопивши її руками. — Тобі ж подобається цей маленький русскій — як пак його звуть — Борис.

— Так, він подобається мені. І це добре, бо він перебуває в нас надто багато часу. Прокляття, — сказала вона, випручившись від нього й ударивши себе по голому стегну. — Хто впустив у дім цього комара? Тео, не знаю, чому ти не можеш зрозуміти, що двері до басейну треба залишати зачиненими. Я говорила це тобі безліч разів..

— До речі, знаєте, якщо ви запрошуєте, то я міг би відсвяткувати День подяки з вами, — сказав я люб’язно, прихилившись до кухонної стійки. — Чому ні?

Я сказав це, щоб подратувати Ксандру, і побачив, що моя тактика досягла успіху.

— Але ми зробили замовлення на двох, — сказала Ксандра, відкинувши волосся назад і поглянувши на мого батька.

— Я певен, вони підуть нам назустріч.

— Тоді нам треба зателефонувати.

— Тоді зателефонуй, — сказав мій батько, легенько стукнувши її по спині, й вийшов до вітальні, щоб перевірити рахунки футбольних матчів.