Розділ X

— А коли Саша повертається до міста?

Тьмяне світло в кімнаті перекинуло мене в дитинство, у Веґас, у каламутну неясність сновиддя, яке не розвіялося після пробудження: туман від сигаретного диму, брудний одяг на підлозі, Борисове обличчя, то біле, то синє у відблисках від телевізора.

— Наступного тижня. Я тобі зателефоную. Ти сам зможеш тоді поговорити з ним.

— Атож. Але, думаю, нам краще поговорити з ним удвох.

— Авжеж. Я сам так думаю. У майбутньому ми будемо розумнішими… не можна було доводити до такого… але в усякому випадку, — сказав Горст, ліниво й неуважно чухаючи шию, — ти повинен розуміти, що я остерігаюся тиснути на нього надто сильно.

— Це дуже зручно для Саші.

— Ти маєш підозри. Скажи мені які.

— Я думаю… — Борис скосив погляд на двері.

— Так?

— Я думаю, — Борис понизив голос, — ти ставишся до нього надто терпимо. Так, так, — він підняв обидві руки. — Я знаю. Але для нього дуже зручно, коли його приятель зникає, а він не має уявлення куди, нічого не знає!

— Ну можливо, — сказав Горст. Він, здавалося, відключився, ніби перебував не з нами, а в кімнаті, де був одним дорослим посеред малих дітей. — Це тисне на мене, на всіх нас. Я хочу дістатися дна цієї оборудки не менш за тебе. Хоч дуже ймовірно, що його приятель був копом.

— Ні, — відповів Борис рішуче. — Він не був копом. Не був. Я це знаю.

— Що ж — якщо бути з тобою цілком відвертим, то я теж так не думаю, але тут є щось таке, чого ми досі не знаємо. Проте я не втрачаю надії. — Він узяв зі столу дерев’яну коробку й став у ній колупатися. — То ви справді, джентльмени, не хочете трохи зловити кайф?

Я відвів погляд. Саме цього мені до смерті хотілося. Я хотів би також ліпше роздивитися Коро, але не мав бажання проходити повз тіла на підлозі, щоб наблизитися до нього. По той бік кімнати, прихилені до панелі, стояли ще картини: натюрморт, кілька пейзажів.

— Іди подивись, якщо хочеш. — Це був Горст. — Лепін підроблений. Але Клас і Берхем продаються, якщо вони тебе зацікавлять.

Борис засміявся й простяг руку, випрошуючи в Горста ще одну сигарету.

— Він не бере участі у справі.

— Ні? — добродушно запитав Горст. — Я міг би продати їх дуже дешево за пару. Продавець хоче позбутися їх.

Я підійшов подивитися. Натюрморт, свічка й напівпорожні келихи для вина.

— Клас Хеда?