Розділ X

— О, — сказала вона.

Вони подивились одне на одного, і щось невисловлене й неясне, здавалося, проскочило між ними.

— Затримується? — запитав я люб’язним тоном, переводячи між ними погляд. — Де затримується?

Відповіді я не одержав. Платт, прикипівши поглядом до своєї матері, розкрив рота й хотів щось сказати, але відразу його й закрив. Місіс Барбур обережно відсунула каталог убік і сказала, не дивлячись на мене:

— Я думаю, вона сьогодні пішла грати в гольф.

— Справді? — сказав я, дещо здивований. — У таку погоду?

— Там багато заторів, — втрутився Платт, поглянувши на матір. — Вона застрягла. На автостраді відбувається казна-що. Вона зателефонувала Форрестові, — сказав він, обертаючись до мене, — і вони погодилися відкласти вечерю на пізніше.

— Можливо, — сказала місіс Барбур замислено, після паузи, — можливо, ви з Тео підете десь вип’єте? Так, — рішуче сказала вона, звертаючись до Платта, ніби справу було вже залагоджено, згорнувши руки. — Я думаю, це чудова ідея. Ви обидва вийдете з дому й трохи вип’єте. А ти, — сказала вона, з усмішкою обернувшись до мене. — Ти справжній янгол. Дуже тобі дякую за каталог, — сказала вона й потяглася, щоб потиснути мені руку. — Для мене це найприємніший подарунок у світі.

— Але…

— Що?

— Хіба вона не зайде сюди, щоб освіжитися? — сказав я після короткої збентеженої мовчанки.

— Тобто?

Обоє вони дивилися на мене.

— Якщо вона грала в гольф, то хіба їй не треба принаймні перевдягтися? Не піде ж вона на вечерю до Форрестів у спортивному костюмі? — Я переводив погляд із неї на нього, а коли жоден із них не відповів, сказав: — Я не проти почекати її тут.

Місіс Барбур замислено стисла губи з важким поглядом — і тут я раптом зрозумів. Вона стомилася. Вона не мала найменшого бажання сидіти тут і розважати мене, але була надто чемна, щоб сказати мені це.

— А втім, — сказав я, підводячись на ноги й трохи збентежившись. — Час уже пізній, і я не проти випити коктейль.

Саме тоді в моїй кишені голосно задзеленчав телефон, який мовчав цілий день: надійшло повідомлення. Незграбно — я був такий виснажений, що ледве пам’ятав, де в мене кишеня, — я став навпомацки шукати його. І справді, це була Кітсі, послання якої супроводжувалося купою емоційних значків: « Привіт, любчику Запізнююсь на годину! !!! Сподіваюсь я встигаю зупинити тебе! Форрест і Селія відкладуть вечерю, зустрінемося там о дев’ятій, кохаю тебе до безтями! Кітс ».

Минуло днів п’ять або шість, а я так і не оговтався від тієї розмови з Борисом — почасти тому, що був заклопотаний із клієнтами, відвідав кілька аукціонів, маєтків, що продавались, а почасти через тяжкі для мене події, у яких я майже щовечора мусив брати участь разом із Кітсі: святкові вечірки, офіційна вечеря, «Пеллеас і Мелізанда» в Метрополітен-опері, підводився з ліжка щоранку о шостій і лягав спати вже після півночі, одного вечора був на ногах до другої ночі, не мав ані хвилини для себе, навіть гірше — не мав ані хвилини, щоб побути наодинці з нею; це зазвичай доводило мене до божевілля, але за тих обставин я перебував у такому пригніченому й розбитому стані, що не мав ані часу, ані сили бодай замислитися про щось.

Цілий тиждень я чекав вівторка, коли Кітсі мала звичай зустрічатися з подругами, — не тому, що не хотів її бачити, а тому, що Гобі також мав намір піти до когось на вечерю, і я мав надію залишитися на самоті з собою, повечеряти якимись залишками з холодильника й лягти спати рано. Та коли вже настав час зачиняти крамницю о сьомій вечора, я мусив іще прийняти покупця. Один декоратор несподівано виявив інтерес до дорогого, немодного олов’яного посуду, який припадав пилюкою на складі ще від часів Велті. Я не дуже тямив в олов’яному посуді й став шукати відповідну статтю в номерах журналу «Антикваріат», коли Борис стрімко піднявся сходами й забарабанив у скляні двері, які я менш ніж п’ять хвилин тому зачинив для покупців. Надворі була справжня злива, і в плащі Бориса годі було впізнати, але його характерний стук у двері я пам’ятав від давніх часів, коли він обминав дім мого батька, заходив у патіо й гримав у двері, щоб я впустив його досередини.

Він пірнув у двері та обтрусився так енергійно, що вода потекла з нього потоками.