Розділ VI

— Мене! Ти маєш мене!

— І що ти можеш зробити? Усиновити мене? — Я підвівся на ноги. — Зрозумій, якщо ти зі мною, то нам треба поквапитися. Твій паспорт із тобою? Без нього ти не зможеш сісти в літак.

Борис підніс руки вгору жестом «досить уже», який здавався мені дуже російським.

— Стривай! Ти надто поспішаєш.

Я зупинився на півдорозі до дверей.

— У чому твоя проблема, Борисе, бляха-муха?

— Моя проблема?

— Це ж ти хотів утекти! Це ти просив мене, щоб я приєднався до тебе! Учора ввечері.

— І куди ж ти вирушаєш? До Нью-Йорка?

— А куди ще?

— Я хочу поїхати кудись туди, де тепло, — відразу відповів він. — У Каліфорнію.

— Це дурне. Кого ми там знаємо?

— Ка-лі-фор-нія, — прокаркав він.

— Ну, знаєш…

Хоч я нічого не знав про Каліфорнію, було цілком реально припустити, що Борис (крім кількох рядків із «California Über Alles»[110], які він тепер мугикав) знав про неї ще менше.

— А куди в Каліфорнії? У яке місто?

— Яка різниця?

— Це великий штат.

— От і круто! Як ми розважимося! Весь час перебуватимемо під кайфом, читатимемо книжки, будемо розкладати вогнища! Спати на пляжі!

Я дивився на нього довгу, нескінченну хвилину. Його обличчя горіло вогнем, а рот був у чорних плямах від червоного вина.