Розділ «День другий»

— Сподобалась?

— Не розгледів, — зізнається Паша. — Просто переживаю за неї. Хочу знайти, коли це все закінчиться, -додає.

— А з чого ти взяв, що це все закінчиться? — питає вона.

— Ну, має ж воно колись закінчитись, — припускає Паша.

— Думаєш?

Паша не відповідає. Поганого говорити не хочеться, а хорошого нічого не спадає на гадку. Вона теж мовчить. Поправляє волосся, тепліше загортається в скатертину. Збоку виглядає так, ніби він прийшов провідати її до лікарняної палати. І ось вона сидить, бадьора, усміхнена, переконана, що йде на поправку, а він теж старанно бадьориться, хоча, на відміну від неї, знає точний діагноз.

— Ну а обручка? — знову питає Аня.

— Шо обручка?

— Ну, в неї обручка. Мабуть, діти, чоловік. Шуба.

— Думаю, немає в неї чоловіка, — припускає Паша.

— А обручка?

— А чорт його знає, — говорить. — Ось у нас половина педагогічного складу — розлучені жінки. Але обручки не скидають. Носять, для солідності.

— Ти вчитель, чи що?

— Ну?

— І чого вчив?

— Мови.

— Угу, — каже Аня, — перспективно. А не воюєш чому?

— За кого?

— Так хоч за кого.

— Я інвалід, — показує Паша руку.