— У себе, — каже. — Тільки він зайнятий.
— Угу, — говорить Паша й прочиняє двері.
Коменданту далеко за п’ятдесят. Великий, червонопикий. Очевидно, проблеми з тиском. Нервово крутиться на офісному стільці. Штани з лампасами, офіцерські чоботи. Якийсь дивний мундир із незрозумілими погонами. На грудях хрести. Схожий на оперного співака з провінції. На плечі накинув знайомий Паші бушлат із бобровим коміром. Поруч із ним стоїть ще один військовий — ад’ютант, відразу розуміє Паша, — товстощокий, огрядний, стрижений під нуль. У камуфляжі, з нагаєм у руках. Карає тих, хто порушує на вокзалі правила пожежної безпеки, припускає Паша. Дихати в кімнаті нічим. Жалюзі рішуче зірвано, вікно забите фанерними щитами. Телевізор у кутку стоїть із вибитим кінескопом. На підлозі — потоптаний калькулятор. Поруч — генератор на бензині, важко працює. Від нього тягнуться дроти, світить велика лампа. Побачивши Пашу з малим, комендант напружується, обличчям відразу розпливається рожева пляма, наче ніжний опік.
— Хто такий? — питає суворо.
Говорить російською, з питальної інтонації відразу ж вилізає акцент.
— Учитель, — відповідає Паша й соває йому руку.
Комендант розгублено тисне. Ад’ютанту теж не залишається нічого іншого.
— Я від імені громадськості, — говорить Паша, не відпускаючи руку. — Уповноважений.
Слово уповноважений коменданту не подобається. За такі слова, по совісті, розстрілювати треба. Він висмикує свою руку з Пашиної долоні.
— Що у вас із рукою? — питає строго, киваючи на закривавлений носовик.
— Так, — недбало відповідає Паша, — дрібниці.
При цьому значуще торкається перев’язки, ніби показуючи: еге ж, дрібниці, на війні й не таке буває. Комендант дивиться з розумінням, але Паша мовчить, тож він починає нервувати.
— Так що ви хочете? — запитує.
— Громадськість цікавиться, — говорить Паша, — як буде вирішуватись проблема з харчуванням і транспортом. У багатьох діти на руках.
— Діти, — незадоволено відповідає на це комендант, витираючи рукавом спітнілу шию. — Ви ж бачите, що робиться. Місто прострілюється. А ви: діти.
— То якими будуть дії адміністрації щодо тимчасово переміщених осіб? — Паша відчуває, що говорить із інтонаціями фізрука. Від чого відразу стає переконливим.
Комендант знову напружується. Переводить погляд із Паші на малого, потім знову на Пашу. Ніби думає, кого розстріляти першим.
— Значь так, — каже. — Значь так, Алєксєй Єлісєіч, давай, виріши питання з товаришем уповноваженим. У мене зв’язок із центром.
Дістає телефон, розвертається спиною до всіх. Товсто-щокий Алєксєй Єлісєіч широко змахує рукою, ніби відганяє метеликів: давайте, говорить, на вихід, не можна підслуховувати розмову із центром. Паша виходить. За ним малий. Слідом Єлісєіч. Іде, ліниво поплескуючи себе на-гаєм по стегні. Виходить у коридор. Стає, роззирається. Паша з малим стоять поруч, чекають. Довкола відразу ж збирається натовп із жінок та старих.
— Товариші, — говорить Єлісєіч офіційно й нарвано. -Прошу не піддаватись паніці. Адміністрація працює над ситуацією, що склалася. Зранку під’їде польова кухня. Підженемо автобуси: один на комбінат, інший — до посьолка. Ясно?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інтернат» автора Жадан Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День другий“ на сторінці 28. Приємного читання.
TextBook