Розділ «День другий»

— Що? — питає вона сухо.

— Я на секунду.

Паша звикає до різкого світла, роздивляється по кімнаті, думає, де сісти. Вона це помічає, відразу ж підтягує до себе торбу, прикривається скатертиною, мовляв, тут зайнято, навіть не думай. Він і не думає, бачить у кутку ящик з-під пива, ставить посеред кімнати, сідає.

— Розбудив? — питає.

— А ти як думаєш? — питає вона своєю чергою.

— Ну вибач, — Паша переходить на ти, щоб виглядати переконливіше. — Ти Аня, правильно?

— Ну? — вона далі світить ліхтариком йому просто в обличчя.

— Я бачив, як ти сюди заходила. З цими, двома.

— А що ти ще бачив? — зі злістю питає вона. — Ти хто такий?

— Представник громадськості, — відповідає Паша.

— Що? — не розуміє вона.

— Представник, — повторює Паша. — Громадськості, -додає. — Неважливо, — говорить зрештою. — Вимкни ліхтарик.

Аня слухається, кладе ліхтарик поруч із собою, на безпечну відстань. У кімнаті стає темно.

— Я людину одну шукаю, — говорить Паша. — Може, ти її знаєш.

— Яку людину? — насторожується Аня.

— Ти ж у туристичній фірмі працюєш?

— У якій фірмі? — не розуміє вона.

— Бізнес-центр, на проспекті, — пояснює Паша. — Правильно?

— Ну, — Аня дивиться на нього прискіпливо, потім весело гмикає. — Ти клієнт, да?

— Не зовсім, — заперечує Паша. — Представник громадськості, — нагадує він. — Слухай, мені потрібна Віра. Знаєш?